Як у різні епохи люди захищали таємницю листування та протидіяли підробці документів (12 фото)

Сьогодні таємниця листування — одне з прав, гарантованих людині законом. Попри це, охочих здобути важливу інформацію з листа завжди вистачало. Нині існує безліч способів уберегти дані від допитливих очей — від спеціальних конвертів до шифрування. А електронне листування та технології його захисту — це взагалі тема для окремої статті. Та як із цим були справи раніше, коли технології були зовсім примітивними?





Опіки, глина та каміння

Першим способом позначити щось як «своє» були печатки. Вони з'явилися задовго до винайдення писемності й слугували знаком чиєїсь власності. Першими печатками були відбитки рук і малюнки. За допомогою фарб чи звичайної сажі їх наносили на стіни печер і різні предмети. Згодом, коли почало розвиватися скотарство, так мітили свійську худобу.



Відбитки долоней у печері

Кочові племена задовго до нашої ери почали використовувати тамгу для позначення своїх речей. Це був родовий знак, який красувався на прапорі, наносився на намет юрти й випікався у вигляді клейма на худобі. Підробити тамгу було нескладно, а от позбутися вже наявної — майже неможливо.





У Месопотамії, де писали клинописом на глиняних табличках, для засвідчення документа чи листа застосовували печатки. Вони були дуже схожі на сучасні, але використовувалися без фарби. Рельєфний малюнок просто залишав відбиток на сирій глині, який після випалювання залишався на ній назавжди.

Печатка як витвір мистецтва

Стародавні печатки вирізали як із простого вапняку, так і з напівкоштовного каміння — наприклад, з олександриту, аметисту чи нефриту. Написів на штампі не робили. Зазвичай майстерні різьблярі висікали на них портрет власника, його родовий герб або різноманітні релігійні та міфологічні сюжети. Праця різьбяра по каменю цінувалася високо: що складнішою була печатка, то багатшим вважався її власник. Великої майстерності в різьбленні досягли давньоєгипетські умільці. Вони могли на невеликому штампі відтворити цілий сюжет із кількома персонажами.



Циліндрична золота печатка з Єгипту

Деякі печатки були циліндричними, мов качалка. Їх прокачували по глині, а пізніше — по папірусу чи пергаменту. Складні зображення захищали від підробки, зокрема й важливі державні документи. Точно відтворити чужу тонку роботу вкрай непросто, тож фальсифікація одразу впадала б у вічі.



Так було «опломбовано» гробницю Тутанхамона. Сама печатка праворуч

У Стародавньому Єгипті виготовляли й персні-печатки. Це було надзвичайно зручно, адже не доводилося носити печатку в сумці чи спеціальному футлярі. Єгиптяни взагалі зналися на опечатуванні. Варто згадати хоча б печатку на вході до гробниці фараона Тутанхамона. Вчені відкрили її лише на початку XX століття, через 3245 років після того, як її наклали жерці у день поховання царя.



Старовинний китайський документ із печатками

Цікаво, що в Стародавньому Китаї, який на голову випереджав решту світу за технологіями, печатки наносили фарбою. Кілька тисячоліть тому чиновники та купці просто занурювали свій штамп, вирізаний із каменю, дерева чи кістки, у фарбу й притискали до паперу. Тобто все відбувалося так само, як і в наші дні.

Печатка як атрибут та аксесуар

Наука, що вивчає печатки та штампи, називається сфрагістикою. Це слово походить від грецького «сфрагіс» — печатка. Елліни були справжніми знавцями цієї справи. Давньогрецькі майстри вирізали з коштовного каміння та відливали з бронзи інталії — печатки у вигляді прикрас. Це були персні й кулони, на яких висікалися зображення.



Римська печатка із зображенням Ахілла, який тримає на руках убиту ним дочку Ареса, царицю амазонок

Це мистецтво перейняли в греків римляни, які досягли у створенні печаток неабияких висот. Багато з них були справжніми шедеврами, що й досі захоплюють відвідувачів музеїв. У Середземномор’ї не робили відбитків на глині — там для засвідчення документів використовували бджолиний віск із відбитком інталії. Перстень із печаткою берегли як зіницю ока та передавали з покоління в покоління.



Перстень із примітивною печаткою

А от у Європі за часів Середньовіччя до краси особливо не прагнули. Мистецтво виготовлення перснів і штампів занепало, як і багато інших ремесел. Деякі відбитки на документах XII–XIV століть мають вигляд хрестів. Іноді до них додавали літери чи нехитрий орнамент. Утім, без печатки не обходилася жодна поважна особа, а тим паче королі.



Висла металева печатка

На Русі спочатку використовували вислі металеві печатки, а згодом — воскові. На воскових так само робили відбиток перснем. Першу згадку про них знайдено в «Повісті минулих літ» у фрагменті про переговори князя Ігоря з греками у 945 році. Давньоруські печатки були гідними спадкоємцями еллінських: на них зображували князів, святих, сценки з їхнього життя, храми, а також додавали написи.



Так виглядає легендарний Перстень Рибалки

Найвідомішим перснем із печаткою вважають Перстень Рибалки. Це неодмінний атрибут Папи Римського. Для кожного понтифіка з незапам'ятних часів виготовляють персональний перстень. На ньому викарбувано його ім'я у дзеркальному відображенні, щоб на відбитку отримати правильне зображення. Після смерті папи печатку обов'язково знищують, аби зберегти її унікальність.

Використання сургучу

За часів СРСР цінні листи та бандеролі неодмінно асоціювалися із сургучевими печатками. Мало хто знає, що цей спосіб захисту кореспонденції дуже давній і прийшов до нас з Індії. Перший сургуч виготовляли з бджолиного воску, змішаного в певній пропорції зі смолою хвойних дерев. До Європи його завезли з Ост-Індії іспанці у XVI столітті.



Перстень із печаткою та його відбиток на сургучі

Перший сургуч був напівпрозорим або жовтим, однак згодом до нього почали додавати кіновар. Саме вона й надає цій речовині червоного кольору, який вважається класичним. За звичайних умов сургуч — твердий і крихкий матеріал, проте під час нагрівання він легко плавиться. Його капали на конверт чи пакунок у розплавленому вигляді й одразу притискали печаткою. Матеріал швидко твердне та чудово зберігає відбиток. Крім того, сургуч має відмінну адгезію й добре скріплює папір без клею.



Сургуч випускають у вигляді паличок

Відкрити сургучеву печатку, не пошкодивши її, неймовірно складно. А от заклеїти лист назад, не розтопивши речовину, і взагалі неможливо. Самою лише цією надійністю й пояснюється 500-річна популярність такого способу запечатування важливих листів. У наші дні значення сургучу в поштовій справі істотно знизилося. Зараз його частіше використовують для опечатування пляшок з елітними винами та лабораторних пробірок. На пошті ж його з успіхом замінюють наліпки й голограми, які мають високий ступінь захисту, міцно тримаються та не бояться випадкових перегинів.