Історія американського долара, головної валюти світу, який колись нічого не коштував (9 фото)
6 липня 1785 року долар офіційно став національною валютою США. Після здобуття американцями незалежності користуватися англійськими фунтами та шилінгами для янкі стало поганим тоном. Згадуємо історію головної валюти світу, яка спочатку була сміттєвою і майже нічого не коштувала. 
Долар США є головною світовою валютою та синонімом економічної стабільності. Саме долар світові держави обирають для розміщення своїх резервів. Однак універсальним і стабільним він був не завжди. Ставши офіційною валютою в США 6 липня 1785 року, долар пережив кілька хвиль кризи й тривалий час не мав довіри навіть серед американських громадян. Йому знадобилося ні багато ні мало 200 років, щоб підкорити світ і перетворитися на лідера глобального валютного ринку.
Іспанський долар 
Назву для американської валюти вигадали не в США: вона відома вже близько 500 років і потрапила до Сполучених Штатів зі Старого Світу. Слово «долар» походить від срібної монети «талер», яка мала великий вжиток у Європі з XVI століття. Монета з'явилася в Богемії (територія сучасної Чехії) після того, як там відкрили багаті поклади дорогоцінного металу.
Срібні талери швидко витіснили з європейського ринку інші монети з низьким вмістом дорогоцінних металів і стали настільки популярними, що їхня назва проникла у чимало країн та мов Європи. У процесі адаптації слово змінювало своє звучання: наприклад, у Нідерландах воно перетворилося на «даалдер» (daalder), а в англомовному світі набуло форми «долара» (dollar).
На територію Сполучених Штатів назва потрапила завдяки Іспанії. Під час колонізації Латинської та Північної Америки та відкрила колосальні запаси срібла в Болівії, Перу й Мексиці та на 300 років (із 1500-х до 1800-х років) стала основним світовим виробником срібла (на її частку припадало 85 відсотків світового видобутку).
Іспанський срібний песо з часом перевершив за якістю європейські талери, оскільки вміст дорогоцінного металу в останніх упав. У Північній Америці песо став відомий як «іспанський долар» і здобув величезну популярність у колоніальний період. Річ у тім, що до Війни за незалежність (1775–1783) офіційним засобом розрахунків у 13 британських колоніях був фунт стерлінгів.
Оскільки Британія забороняла колоністам самостійно карбувати монети, ті постійно відчували дефіцит валюти. Чимало торговельних операцій проводилися в іспанських доларах. Їхній вплив на грошову систему США виявився настільки великим, що позначка песо у вигляді перекресленої латинської літери $ досі є загальноприйнятим символом долара.
Американський срібний долар 
Традиція позначати долар символом $ склалася завдяки американським підприємцям. Під час письмового обліку операцій у британській валюті вони для швидкого запису користувалися вже наявним значком фунта стерлінгів £. Під час розрахунків в іспанських доларах їм доводилося щоразу записувати слово «peso» повністю. Щоб заощадити власний час, вони почали скорочувати назву валюти до приголосних літер «PS».
З часом торговці почали накладати літери «P» та «S» одна на одну. До 1770-х років вони ще більше спростили символ і відмовилися від петлі в літері «P», після чого значок песо перетворився на латинську літеру «S», перекреслену вертикальною рискою. Альтернативне написання символу долара з двома вертикальними рисками утворилося внаслідок накладання початкових літер слів «Сполучені Штати» (United States, U.S.) одна на одну.
З початком Війни за незалежність 13 британських колоній відмовилися від фунта стерлінгів як валюти «окупанта» й оголосили його поза законом. Після завершення конфлікту та перемоги Сполучених Штатів нова країна замислилася про запуск власної грошової системи.
Оскільки основним розрахунковим засобом у державі протягом десятиліть залишався долар, і його назва була добре відома й звична для жителів, президент Томас Джефферсон 6 липня 1785 року проголосив його офіційною валютою Сполучених Штатів Америки. Узгодити особливості нової доларової системи американській владі не вдавалося сім років.
Нарешті 1792 року було ухвалено закон про карбування монет, який прив'язував американські долари до золота й срібла та встановлював десяткову систему грошового розрахунку. До друку паперових доларів США не приступали ще 70 років — причиною цього став провальний експеримент часів Війни за незалежність, після якого американці зовсім втратили довіру до паперових грошей.
Континентал 
У період боротьби за незалежність від Великої Британії американська влада відчувала гостру потребу в коштах для фінансування витрат на військову кампанію. Британія (на той час головна світова наддержава) перекрила бунтівним колоніям експортні канали, позбавивши їх можливості заробляти гроші й випустити достатньо власної валюти із забезпеченням.
Тоді американський Конгресс вдався до хитрощів і 1776 року емітував континентали (continentals) — по суті це були облігації з нульовим купоном, а не валюта. Вони прив'язали паперову валюту до іспанських доларів, розраховуючи, що після перемоги у війні та зняття торговельної блокади швидко зможуть заробити достатньо грошей, щоб розрахуватися з боргами.
За браком альтернативи континентали активно використовувалися як реальні гроші, ними виплачували утримання військовим і оплачували постачання продовольства для потреб армії. Однак у американців ця валюта не викликала жодної довіри, оскільки через відсутність реального забезпечення знецінювалася ще до того, як на ній висихала фарба.
Якщо 1776 року співвідношення континентала до іспанського долара становило 1 до 1, то до кінця 1779 року воно сягнуло 42 до 1. Торговці відмовлялися приймати державні папери, і солдати силоміць вилучали у них продовольство, залишаючи натомість купи нікому не потрібного паперу. Проблема знецінення поглиблювалася тим, що незабезпечені гроші почали друкувати окремі штати, а шахраї активно підробляли папери.
Після війни влада США так і не змогла знайти кошти, щоб повернути борги: державні континентали й папери окремих штатів просто вивели з обігу, а заборгованість списали.
Долар друку приватного банку 
Досвід фінансування Війни за незалежність виявився травматичним як для американської влади, так і для суспільства. В американській конституції 1787 року фактично прямим текстом прописали заборону на випуск паперових грошей. Згідно з документом, владі США дозволялося карбувати монети й випускати казначейські облігації; окремим штатам заборонялося емітувати паперові гроші як законний платіжний засіб.
Така спроба уникнути повторення дефолту протягом багатьох років гальмувала розвиток країни, оскільки Штати, не маючи власних запасів золота й срібла, не могли забезпечити карбування металевих грошей зі швидкістю, достатньою для покриття потреб економіки, що зростала.
Крім того, текст конституції містив лазівку, яка за кілька десятиліть вилилася в серйозну кризу американської фінансової системи. Річ у тім, що конституція не забороняла друкування грошей американським приватним банкам.
Спритні банкіри негайно скористалися цією шпариною, і в першій половині XIX століття в країні з'явилося безліч банків, кожен з яких друкував власну валюту зі своїм дизайном. Тобто банки просто отримували дозвіл на емісію паперів, забезпечених золотом або сріблом, і зобов'язувалися обмінювати власні гроші на дорогоцінні метали на першу вимогу.
Однак недобросовісні банкіри, не маючи достатньої кількості золота чи срібла, все одно здійснювали масштабну емісію. Щоб клієнтам кредитної установи було складніше обміняти гроші на метал, вони просто відкривали головний і єдиний офіс у важкодоступному й безлюдному місці, куди людині важко було б дістатися.
Явище отримало назву «дикий банкінг» (wildcat banking). У той час грошей різного дизайну стало так багато (понад 7 тисяч різновидів банкнот), що в США навіть друкували спеціальні альбоми зі зразками банкнот, щоб допомогти американцям розпізнавати їх. «Дикий банкінг» ще сильніше вдарив по довірі американців до власної паперової валюти.
Лад у грошовій системі країни почали наводити лише в 1860-х роках, а причиною масштабних змін знову стала війна, у результаті якої Америка отримала першу повноцінну національну паперову валюту, а долари вперше стали зеленими.
Перші зелені долари США 
Влада США знову ввімкнула друкарський верстат через Громадянську війну (1861–1865). Півночі, як і за часів боротьби за незалежність, знадобилося залучити кошти в населення для фінансування військових дій. Штати випустили безвідсоткові державні облігації із золотим і срібним забезпеченням. У США влада й раніше випускала облігації, однак уперше їх визнали законним платіжним засобом.
На нових паперах було написано, що гроші «на вимогу» можна обміняти на дорогоцінні метали. Однак американська влада швидко зрозуміла, що в умовах війни не зможе виконати всі зобов'язання, і випустила такі самі облігації, але вже без примітки «на вимогу». Тобто папери все ще були із забезпеченням і слугували законним платіжним засобом, однак обміняти на метал їх було неможливо.
Гроші часів Громадянської війни лягли в основу сучасного дизайну американського долара, оскільки були першою валютою США, виконаною у зеленому кольорі. Річ у тім, що у другій половині XIX століття звичною справою був випуск чорно-білих паперів. З початком епохи фотографії шахраї призвичаїлися підробляти чорно-білу валюту: вони просто фотографували її, а потім видавали фото за оригінал.
Мінфін США, готуючись до емісії облігацій, замовив їхній друк у нью-йоркської компанії American Bank Note, яка володіла правами на використання щойно винайденої в Канаді спеціальної зеленої фарби, призначеної для протидії підробці банкнот фотографічним способом. У результаті державні облігації мали чорно-білий лицьовий бік і зелений зворотний.
У народі такі гроші прозвали greenbacks («зелені зі зворотного боку»). За однією з теорій, від цього прізвиська походить сленгове слово «бакс», яке використовують щодо американського долара.
Однак американські гроші часів Громадянської війни ще суттєво відрізнялися від сучасної американської валюти. Крім дизайну, який неодноразово змінювався, банкноти були величезного розміру: довжина купюры становила близько 20 сантиметрів, а ширина — близько 8 сантиметрів.
Нинішніх розмірів вони набули лише після 1929 року. Через Велику депресію, яка стала найбільшим економічним шоком для США та всього світу у XX столітті, американська влада зіткнулася з необхідністю скоротити витрати на емісію валюти. Тоді вирішили зменшити розмір банкноти до 15 сантиметрів завширшки та 5,5 сантиметра заввишки.
Долар США початку XX століття 
Після завершення Громадянської війни грошова система та економіка США активно розвивалися, паперові долари знову почали обмінювати на золото й срібло. Після 1900 року — тільки на золото (це зробили для того, щоб завадити спекулянтам, які користалися волатильністю цін на метали). Однак статус головної світової валюти долару довелося виборювати ще 50 років.
Перший крок у цьому напрямі було зроблено завдяки Першій світовій війні (1914–1918). Провідні європейські економіки, зокрема Велика Британія, чий фунт стерлінгів вважався головною світовою валютою, були змушені відмовитися від золотого стандарту, який не дозволяв необмежено нарощувати емісію для фінансування військових дій.
Держави охоче позичали в США, чия валюта все ще підкріплювалася золотом. У Другу світову війну Штати увійшли вже як головний кредитор усього світу та ще більше зміцнили свій статус. Домінівне становище американської валюти було зафіксоване 1944 року, коли розпочала роботу Бреттон-Вудська система.
У її межах долар визначався головною резервною валютою світу й отримував прив'язку до золота за фіксованим курсом (35 доларів за 1 тройську унцію). Інші країни встановлювали власний курс щодо долара. Згідно з формальними правилами, будь-яка країна могла звернутися до США з доларами й вимагати конвертувати їх у метал.
Однак держави, які раніше накопичували золото, тепер віддавали перевагу скуповуванню казначейських облігацій США. Кілька десятиліть новий економічний порядок влаштовував усі сторони. Проте зрештою статус головної резервної валюти світу зіграв із США злий жарт. У 1960-х роках, відчуваючи потребу в коштах для чергової війни (збройний конфлікт у В’єтнамі), США наростили емісію грошей.
Рішення ввімкнути друкарський верстат викликало у світі побоювання щодо спроможності Америки забезпечити всю свою валюту золотом. Держави почали вимагати від Штатів конвертувати їхні долари у золото, що призвело до краху Бреттон-Вудської системи на початку 1970-х років.
Долар США і болівар Венесуели 
Попри відмову від золотого стандарту, крах Бреттон-Вудської системи та перехід до плаваючих курсів валют, попит на долар не падає як з боку держав, так і з боку пересічних громадян. Для останніх долар залишається синонімом стабільності, американську валюту часто скуповують жителі країн, що перебувають в економічній кризі.
Так у 1990-ті роки люди активно переводили зарплати в долари, щоб уникнути інфляції. Одним із останніх прикладів ролі долара у приватному житті є ситуація у Венесуелі: на тлі гіперінфляції жителі соціалістичної країни фактично перейшли на доларові розрахунки. З 2013 року, коли державу очолив Ніколас Мадуро, венесуельська економіка скоротилася більш ніж удвічі.
Кризі сприяли падіння цін на нафту, від якої суттєво залежить ресурсна економіка, зниження видобутку сировини та американські санкції. На тлі затяжної кризи країну вже залишили близько 10 відсотків населення, або орієнтовно 3,4 мільйона осіб. Через постійне зростання курсу валюти супермаркети перейшли на доларові розрахунки, які дозволяють зафіксувати ціни.
Жителі активно розраховуються американською валютою, якою їх забезпечують родичі, що живуть за кордоном. За даними економістів, обсяги грошових переказів у країну зросли щонайменше вдвічі.
Сучасний долар США 
Через 50 років після скасування прив'язки долара до золота попит на нього зберігається й з боку державних регуляторів, які наповнюють американською валютою свої резерви. За даними Міжнародного валютного фонду (МВФ), на кінець першого кварталу 2020 року загальний обсяг долара в резервах держав світу сягнув 70 відсотків.
Для порівняння, друга за популярністю валюта — євро — ледве дотягнула до 20%. За даними американської влади, на червень 2020 року в обігу перебувало 1,91 трильйона доларів. Дипломатичні відносини між країнами не відіграють ролі при виборі економічної політики.
Китай, який також має складні відносини зі США та в 2019 році перебував у стані гострої торговельної війни з першою економікою світу, володіє величезними валютними доларовими резервами, що обчислюються трильйонами доларів, і прив'язує курс юаня до американської валюти.
