П'єр де Баярд — лицар без страху і докору, який наодинці бився з цілою армією (8 фото)

Поруч зі словом «лицар» ми часто чуємо вислів «без страху і докору». Та чи це відповідало дійсності? Середньовічні лицарі уславилися своєю жорстокістю, жадібністю та безпринципністю. Багато хто з них не гребував банальним розбоєм і легко зраджував «господаря», якщо бачив у цьому вигоду або відчував небезпеку. Утім, траплялися й приємні винятки. Французький лицар П'єр Террайль де Баярд був бездоганно шляхетною, чесною та неймовірно відважною людиною.





П'єра де Баярда називали лицарем без страху і докору ще за життя. Причому так про нього відгукувалися не лише друзі, а й вороги. Його девізом було «Роби, що мусиш, і хай буде, що буде», і він суворо дотримувався цього правила. По собі шляхетний де Баярд залишив чимало історій, що стали взірцем відданості, великодушності та незрівнянної відваги. Він завжди тримав слово й залишався вірним своєму сюзерену, навіть коли це загрожувало його життю.



Замок де Баярд поблизу Поншарри

Шляхетний лицар з'явився на світ 1476 року в родовому замку поблизу містечка Поншарра, що на південному заході Франції. Його рід був дуже давнім, і чимало де Баярдів уславилися славетними подвигами. У родині він був четвертим, наймолодшим сином. Його старші брати не виявили бажання присвятити себе військовому ремеслу, що вельми засмучувало батька. Натомість юний П'єр марив військовими походами та баталіями.

Завдяки батькові до 14 років П'єр опанував чимало видів зброї й почувався в обладунках мов у власній шкірі. Немало уваги приділяла синові й мати. Саме вона засіяла в його душі зерна шляхетності, чесності та великодушності. Вона казала П'єру: «Шануй рівних собі, завжди кажи правду, захищай удів і сиріт».

На службі королю

У 14 років П'єр де Баярд вступив на службу пажем до герцога Савойського. Згодом його запросили служити самому королю Карлу VIII. Монарх щиро полюбив амбітного й прямолінійного юнака та став його наставником у багатьох питаннях. Де Баярд також перетворився на постійного супутника короля в усіх військових походах. На той час Франція вже 60 років воювала з Іспанією, тож нагод проявити військову звитягу не бракувало.





Ще на початку служби молодий лицар зарекомендував себе з найкращого боку. Під час однієї з військових вилазок він разом із товаришем зумів відбити в іспанців скриню з 15 тисячами золотих монет. За тогочасними законами це була його законна здобич. Де Баярд чесно поділив гроші навпіл із напарником, а свою частку… роздав солдатам і злидарям.

Та найбільше лицар уславився своєю звитягою. Якось під час двомісячного перемир'я французькі та іспанські лицарі вирішили зійтися в турнірі. Домовилися, що герць відбудеться біля замку Монервіль і з кожного боку буде по 13 учасників. Правила, прийняті противниками, забороняли застосовувати зброю проти коней. Якщо тварина діставала випадкове поранення, її господар мусив залишити поле. Турнір планували продовжувати весь день до настання темряви.



Іспанці одразу ж порушили головне правило й поранили 11 коней французьких лицарів. Через це на полі проти тринадцяти іспанців залишилися тільки де Баярд та його друг Ороз. Вони не дали ушкодити своїх коней і самі вивели з бою сімох іспанців. Коли настала темрява, двом французам протистояли 6 противників. Бій завершився нічиєю, хоча перевага французьких лицарів була беззаперечною. Проте найвідоміший подвиг П'єра де Баярда чекав попереду.

Битва на мосту

1503 року французька та іспанська армії зійшлися біля річки Гарільяно. Соратники де Баярда перебували на правому березі, а противник — на лівому. Два війська стояли на місці доволі довго, не наважуючись напасти першими. У таборі французів почав відчуватися брак продовольства, тож командування відправило більшу частину кавалерії поповнити припаси.



Про те, що лави французів порідшали, дізналися іспанці. Вони вирішили не втрачати нагоди й зненацька атакували. У їхнього командира Гонсало де Кордови виник план оточення противника, який здавався бездоганним. Проте для його втілення потрібно було переправити загін лицарів вузьким мостом, де ледве могли розминутися два вершники.

План іспанців майже вдався, але в останню мить біля мосту з'явився П'єр де Баярд зі своїм зброєносцем Ле Баско. Іспанців було кілька десятків, тому лицар відправив Ле Баско по допомогу. Сам же він виїхав на міст і приготувався прийняти нерівний бій. Іспанців було чимало, однак вони могли нападати лише по двоє чи троє. До того ж нападники дуже заважали один одному.

Щойно перші вороги ступили на міст, де Баярд підшпорив коня й атакував їх. Перших двох іспанців він уразив списом і скинув у воду. Після цього лицар розвернув коня впоперек мосту й почав разити ворогів одного за одним. Невдовзі його спис зламався, тож у хід пішов меч. Самотній захисник переправи закривав себе та голову коня щитом, завдаючи при цьому потужних і влучних ударів.

Одні іспанці гинули та падали з мосту, інші, діставши поранення, поверталися на берег. Лише відважного П'єра не було кому змінити. Було очевидно, що рано чи пізно його сили вичерпаються і він зазнає поразки. Саме цього й чекали іспанці. Вони навіть вдалися до хитрощів і відступили, сподіваючись виманити лицаря на свій берег. Та де Баярд не піддався на провокацію й залишився на мосту.



Відважний воїн дістав поранення, але продовжував утримувати переправу, доки не підійшла допомога. Щоправда, атакувати ворога друзі де Баярда не могли, оскільки він повністю перекрив своїм конем прохід. Тоді П'єр підшпорив коня й витіснив ворога з мосту. Слідом за ним на берег ринули свіжі сили французів. Бій було виграно!

Загибель лицаря П'єра де Баярда

Авторитет П'єра де Баярда був настільки високим, що новий король Франциск I під час битви при Мариньяно попросив, щоб герой висвятив його в лицарі. Скромний П'єр довго відмовлявся, але згодом погодився. Завдаючи трьох ритуальних ударів мечем плазом по плечах короля, де Баярд мовив: «Дай Боже, Ваше Величносте, щоб ви не знали втечі!».



Де Баярд висвячує короля Франциска I в лицарі

Лицар без страху і докору загинув 1524 року в Італії. У цьому поході французів очолював бездарний воєначальник — адмірал Боніве. Через його помилки військо зазнало поразки й мусило відступати до Альп. Сам головнокомандувач дістав смертельне поранення й передав управління армією де Баярду.

Невдовзі відбувся черговий бій, під час якого лицар, як і належить командиру, був попереду. Іспанський солдат вистрілив йому з аркебузи в спину. Важка куля, більше схожа на невелике ядро, пробила сталевий обладунок і зламала лицарю хребет. За переказом, помираючи, лицар наказав посадити себе біля дерева, обличчям до ворога: «Я завжди дивився їм в обличчя й, помираючи, не бажаю показувати спину!».



Лицаря, який сидів біля дерева, знайшли іспанці. Їхній командир — маркіз Пескара мовив:

«Я благав би Бога, найшляхетніший лорде Баярд, аби, проливши власну кров, зміг урятувати твоє дорогоцінне життя й залишити тебе своїм полоненим».

Іспанці з великою обережністю доправили пораненого до свого табору, однак навіть найкращі лікарі не змогли йому допомогти. Так помер один із небагатьох лицарів, у честі й відвазі якого не сумнівалися навіть вороги.