Аукціон наречених, або Чому у Вавилоні навіть некрасиві дівчата мали шалений попит (4 фото)

У багатьох стародавніх культурах до жінок ставилися як до товару і їхню думку зовсім не враховували. У Вавилоні навіть влаштовували аукціони наречених, де залицяльники різного віку та статку могли знайти собі дружину. Це жахливо, скажете ви і матимете рацію лише частково. Річ у тім, що такі принизливі торги для багатьох дівчат були єдиним шансом на сімейне щастя.





Про незвичний аукціон наречених, поширений у давніх вавилонян, ми знаємо завдяки грецькому історику Геродоту. Він описав цей звичай у своїй праці «Історія». Щороку в кожному селищі збирали всіх дівчат шлюбного віку та юнаків, які шукали наречених.



«Батько історії» Геродот

Коли всі збиралися, з'являвся глашатай і починалися торги. Ведучий кликав дівчат по одній на підвищення, а хлопці починали пропонувати за них гроші. Спочатку глашатай представляв найвродливіших дівчат. За них точилися запеклі змагання, і зрештою кожна «йшла з молотка» за чималу суму.

Коли всіх красунь розбирали багаті наречені, починалося найцікавіше. Біля помосту залишалися некрасиві дівчата, ті, які мали фізичні вади, та ті, яких вважали перестарками. Серед наречених багатіїв теж уже не залишалося. Тоді глашатай виводив найменш привабливу наречену і сам починав пропонувати за неї гроші.





За правилами, кошти, виручені за найвидніших дівчат, не передавали їхнім батькам. Вони залишалися в касі аукціону й допомагали видати заміж безперспективних наречених. Ведучий викрикував біля кожної дівчини ціни, підвищуючи ставки, доки хтось із натовпу юнаків не погоджувався забрати її. Додому він ішов із дружиною та грошима.

Чому аукціони проходили чесно

Таким чином заміж вдавалося видати практично всіх охочих. Це був єдиний спосіб для простих людей створити сім'ю. Адже просто обрати собі наречену чи покластися на ніжні почуття могли лише аристократи. Селяни, ремісники та торговці не мали права одружуватися на власний розсуд. Для цього потрібно було неодмінно брати участь в аукціоні.



З багатіями, які віддали за свою кохану кругленьку суму, усе зрозуміло. Але що, як бідний наречений, отримавши за дурнушку приємний бонус, потім відмовлявся одружуватися з нею? Такий перебіг подій передбачили. Наречену та гроші віддавали хлопцеві лише в тому разі, якщо він мав поручителя. Ними ставали поважні жителі поселення. Якщо ж щось не зросталося, гроші доводилося повертати, і поручитель ніс фінансову відповідальність нарівні з юнаком.

А от в Англії жінок продавали з аукціону, коли хотіли розлучитися. І це було не за сивої давнини, а в XIX столітті.