Ці місця існують сотні років — і лише парные знімки показують, наскільки сильно вони змінилися (39 фото)

Світ змінюється непомітно — день за днем, рік за роком. Та варто поставити поруч два знімки одного й того ж місця з різницею в сто років, як перехоплює подих: за звичними фасадами приховані цілі епохи. Саме цим і займаються рефотографи — люди, які знаходять точку зйомки старої фотографії та роблять новий кадр із тієї ж позиції.

Перед вами 38 пар «тоді й зараз» — стародавні храми та сучасні мегаполіси, гірські замки та морські набережні. Розповідаємо, що змінилося, а що вистояло під тиском часу.





Що такое рефотографія

Світлини в цій добірці називаються рефотографіями: фотограф знаходить точку, з якої зробили старий знімок, і відтворює кадр із тієї ж позиції. Існують два підходи: документальний (два знімки ставлять поруч, і глядач сам бачить різницю) та художній (коли старий і новий кадри накладаються один на одного, створюючи відчуття минулого, що проступає крізь сьогодення).

Ґеррі Пайкрофт, один із найзавзятіших мандрівників серед рефотографів світу, працює в художньому стилі. Він вивчає старі листівки, їде на місце — і нерідко виявляє, що вид затуляють дерева чи будівельне риштовання — а потім зводить два знімки в один. Фотограф Марк Клетт зізнається, що його приваблює «часовий парадокс»: стояти на тому ж місці, що й автор знімка столітньої давнини, — несподіваний і дуже особистий досвід.



Піраміда Сонця в Теотіуакані, Мексика — 1900 рік проти 2023-го.

Теотіуакан — одне з найбільших міст доколумбової Америки, у період розквіту (приблизно II–VII століття нашої ери) тут мешкали 100–200 тисяч осіб. Піраміда Сонця — третя за величиною у світі: її висота сягає 65 метрів, а об'єм співмірний із пірамідою Хеопса. На знімку 1900 року вона ще вкрита шаром ґрунту та рослинності. Масштабні розкопки розпочалися саме на початку XX століття — і поступово оголили кам'яну громаду, яку ми бачимо сьогодні.





Руїни Тікаля в Гватемалі — 1890 рік проти 2023-го.

Тікаль — одне з найбільших міст цивілізації майя, що процвітало з III по X століття нашої ери. У часи розквіту тут мешкало близько 90 тисяч осіб. До 1890 року джунглі майже повністю поглинули споруди: на старому знімку крізь густу зелень проглядають лише силуети пірамід. Систематичні розкопки розпочалися тільки в 1950-х роках — саме тоді з-під листя та ґрунту почали з'являтися храми заввишки до 70 метрів.

Зруйноване та відроджене

Деякі об'єкти в добірці пройшли крізь руйнування, забуття чи століття під землею — і повернулися до життя.



Замок Кайрфіллі в Південному Уэльсі — 1855 рік проти 2024-го.

Замок Кайрфіллі, зведений у 1268–1271 роках, — другий за площею замок у Великій Британії після Віндзорського. Його характерна риса — похила вежа, що відхилилася від вертикалі приблизно на метр через спробу підірвати її ще за часів громадянської війни в Англії у XVII столітті. На знімку 1855 року довкола немає доглянутого газону — лише бур'ян і занедбаність. Серйозна реставрація розпочалася вже у XX столітті.



Замок Ейлен-Донан, Шотландія — до 1911 року проти 2020-го.

На старому знімку — руїни. У 1719 році три британські військові фрегати розбомбили замок, гарнізон якого захопив іспанський десант, що підтримував якобітів. 343 діжки пороху, знайдені всередині, довершили руйнування. Майже 200 років замок пролежав купою каміння. У 1911 році лейтенант-полковник Джон Макрей-Ґілстрап придбав острів і розпочав відбудову — за архівними кресленнями та, за легендою, орієнтуючись на сон виконроба Фаркера Макрея, якому наснився вигляд замку. До 1932 року замок повністю відбудували наново. Сьогодні Ейлен-Донан — найчастіше фотографований замок Шотландії.



Поминальний храм Хатшепсут у Луксорі, Єгипет — 1880 рік проти 2022-го.

Храм зведений приблизно 1470 року до нашої ери для однієї з нечисленних жінок-фараонів Єгипту — Хатшепсут. Три ярусні тераси висічені просто в скелі. Після смерті цариці її наступник Тутмос III наказав знищити зображення Хатшепсут по всьому храму — затісував картуші та збивав обличчя. На фото 1880 року споруда ще частково похована під тисячолітніми наносами піску. Розкопки, що розпочалися наприкінці XIX століття, відкрили один із найкращих зразків єгипетської архітектури епохи Нового царства.



Одеон Ірода Аттіка біля підніжжя Акрополя в Афінах, Греція — 1893 рік проти 2001-го.

Одеон зведений у 161 році нашої ери багатим грецьким меценатом Іродом Аттіком у пам'ять про померлу дружину. Він умещав близько 5000 глядачів. У 1893 році це були напівзруйновані стіни без даху. Після реставрації у 1950-х роках тут знову почали проводити концерти: сьогодні на літні вистави Афінського фестивалю сюди приходять тисячі глядачів.

Між минулим і майбутнім

Не всі об'єкти в добірці — завершені пам'ятки. Одні ще будувалися на момент першого знімка, інші продовжують змінюватися просто зараз.



Саґрада Фамілія в Барселоні, Іспанія — 1930 рік проти 2020-го.

Будівництво собору розпочалося у 1882 році. 20 лютого 2026 року на центральній вежі Ісуса Христа заввишки 172,5 метра встановили хрест — Саґрада Фамілія стала найвищим собором у світі. Зовнішні роботи завершено, але оздоблення інтер'єрів та останні елементи веж фасаду Слави триватимуть до початку 2030-х років. Увесь цей шлях — 144 роки будівництва — Саґрада Фамілія залишається об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.



Статуї моаї у кратері Рано-Рараку на острові Пасхи — 1914 рік проти 2019-го.

Рано-Рараку — каменоломня, де витесали близько 95% усіх статуй моаї. На знімку 1914 року їх видно значно більше: десятки фігур стирчать зі схилу пагорба на різній висоті. До 2019 року деякі «вгрузли» глибше в землю через ерозію та просідання ґрунту, інші ж викопали та перемістили під час розкопок. З'ясувалося, що багато моаї мають тулуби, занурені в ґрунт на кілька метрів.



Геллесюльт у Норвегії — 1885 рік проти 2016-го.

Геллесюльт — невелике селище біля злиття Ґейрангер-фіорду та Суннюльвс-фіорду. У 1885 році тут мешкали рибалки та фермери. Сьогодні це пункт відправлення поромів до Ґейрангера — одного з наймальовничіших фіордів світу, внесеного до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Порівняння знімків свідчить, що сам ландшафт майже не змінився — лише дерев'яні споруди XIX століття поступилися місцем сучасним будинкам.



Меморіал Лінкольна у Вашингтоні, США — 1917 рік проти 2020-го.

Меморіал будували з 1914 по 1922 рік. Знімок 1917 року зроблений у розпал будівництва: колони вже стоять, але купол ще не перекритий, довкола — будівельне риштовання. Меморіал став одним із головних символів американської демократії та майданчиком для ключових історичних подій — саме тут Мартін Лютер Кінґ виголосив промову «У мене є мрія» в 1963 році.



Сеул, Південна Корея — 1900 рік проти 2016-го.

Мабуть, найвражаючий контраст у добірці. У 1900 році Сеул — невелике азійське місто з традиційними дерев'яними будинками та неквапливим ритмом життя. У 2016-му — багатомільйонний мегаполіс із хмарочосами, щільною забудовою та однією з найшвидших у світі мереж 5G. Південна Корея подолала цей шлях менше ніж за 70 років.



Римські терми та абатство в Баті, Англія — 1890 рік проти 2024-го.

Бат — єдине місто у Великій Британії з гарячими природними джерелами. Римляни збудували тут терми приблизно 70 року нашої ери. До 1890 року розкопки в центрі міста вже вирували: на знімку видно робітників та перші розкопані басейни. Сьогодні Римські терми — один із найкраще збережених зразків римської інфраструктури у світі та частина об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО.

Гори, джунглі та міста: як змінювалася планета

Тут зібрані місця, де час діяв по-різному: одні пейзажі залишаються незмінними вже століття, інші — просто не впізнати. Гірські ущелини, стародавні міста, мегаполіси та храми — кожен зі своєю історією перетворень.



Сельєстадьювет в Одді, Норвегія — 1905 рік проти 2022-го.

Сельєстадьювет — ущелина в норвезькому Гарданґері, популярна серед туристів ще з кінця XIX століття. Мандрівники з Європи приїздили сюди подекуди помилуватися водоспадами, що нависають над вузькою гірською дорогою. Знімки розділяє 117 років — та скелі й водоспади мають майже ідентичний вигляд. Змінювався лише одяг туристів та якість дороги.



Міст Нурабад у Морені, Індія — 1829 рік проти 2010-го.

Цей міст у штаті Мадх’я-Прадеш збудований за доби Великих Моголів. На акварельному малюнку 1829 року, використаному як знімок «тоді», видно широку річку та відносно неушкоджені арки. До 2010 року річище значно обміліло — це типова риса багатьох індійських річок за останні півтора століття.



Мачу-Пікчу в 1912 році (після перших масштабних розчисток) проти 2023-го.

Американський історик Хайрам Бінґем «відкрив» Мачу-Пікчу для світової спільноти у 1911 році — хоча місцеві жителі знали про нього завжди. Знімок 1912 року зроблений уже після перших розчисток: тераси й фундаменти будівель проглядають крізь хащі. У 2023 році місто інків відвідують близько 1,5 мільйона туристів на рік, що створює серйозні ризики для збереження пам'ятки.



Лос-Анджелес — 1880 рік проти 2019-го.

У 1880 році населення Лос-Анджелеса становило приблизно 11 000 осіб. Містечко з одноповерховою забудовою біля підніжжя Сьєрра-Мадре мало нагадувало майбутню столицю світового кінематографа та технологій. До 2019 року у Великому Лос-Анджелесі мешкали близько 13 мільйонів людей. Темпи цього зростання — одні з найвищих в історії американських міст.



Кінець Великого китайського муру біля проходу Шаньхайґуань, Китай — 1930 рік проти 2008-го.

Шаньхайґуань — східна крайня точка Великого китайського муру, де він впирається в берег Бохайської затоки. У 1930 році мур тут перебував у занепаді: частина веж завалилася, довкола — занедбані поля. До 2008 року ділянку відреставрували: туристична інфраструктура, оглядові майданчики та потік відвідувачів повністю змінили вигляд цієї локації.



Баміанські Будди в Афганістані — 1963 рік проти 2008-го.

Це найсумніший знімок у добірці. У 1963 році в скельних нішах долини Баміан стояли дві гігантські статуї Будди (55 та 38 метрів заввишки), висічені у VI столітті нашої ери. У березні 2001 року за наказом талібів їх підірвали динамітом, оголосивши «ідолами». На знімку 2008 року — лише порожні ніші. Міжнародна спільнота й досі обговорює можливість відновлення статуй.



Понте-Веккйо у Флоренції, Італія — 1965 рік проти 2019-го.

Понте-Веккйо — найстаріший міст Флоренції, зведений у 1345 році. Це єдиний міст через річку Арно, який нацисти не підірвали під час відступу у 1944-му: за легендою, Гітлер особисто наказав його зберегти. Під час Другої світової війни коштовності ювелірів, які працювали на мосту, таємно вивезли та врятували. Між знімками 1965 та 2019 років майже немає різниці — міст має такий самий вигляд, як і сім століть тому.



Храм Бріхадішвара (Перувудаяр Ковіл) у Танджавурі, Індія — 1880 рік проти 2016-го.

Один із найбільших індуїстських храмів у світі, зведений царем Раджараджею I з династії Чола між 1003 та 1010 роками нашої ери. Храмова вежа (віманам) заввишки 66 метрів — найвища у світі серед храмів такого типу. Прикметно, що весь комплекс складений із граніту, найближчі родовища якого розташовувалися за 60 кілометрів: каміння доправляли без використання колісного транспорту. У 2010 році храм відзначив своє тисячоліття. Це об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО.



Магнезія-на-Меандрі в Анатолії, Туреччина — 1984 рік проти 2013-го.

Магнезія-на-Меандрі — давньогрецьке місто в Малій Азії, засноване, ймовірно, у VII столітті до нашої ери, яке пережило кілька перебудов за Александра Македонського та римської доби. За 29 років між знімками розкопки помітно просунулися: видно більше архітектурних деталей, колон та фундаментів. Археологічні роботи тут тривають і досі.



Токійський вокзал — 1914 рік проти 2023-го.

Токійський вокзал відкрився у 1914 році й відтоді зовні майже не змінився — хоча в 1945 році американські бомбардування знищили його куполи. Останні відновили лише у 2012 році за історичними кресленнями. Будівля з червоної цегли в стилі європейського неоренесансу має сьогодні практично такий самий вигляд, як і в день відкриття, — хоч усередині на перони давно прибувають поїзди «сінкансен».

Перлини архітектури: впізнавані тоді й зараз

Деякі будівлі та споруди настільки укорінилися в культурному коді, що їхній силует упізнається миттєво — незалежно від епохи знімка. Саме тому рефотографії таких об'єктів особливо інтригують: шукаєш відмінності там, де все здається до болю знайомим.



Стоунгендж у Вілтширі, Англія — історичний знімок проти 2019-го.

Стоунгендж звели приблизно за 3000–1500 років до нашої ери — тобто будівництво тривало понад тисячоліття. Блоки сарсенового пісковику вагою до 25 тонн доправляли за 25 кілометрів. На перших фотографіях камені стоять під різними кутами, а деякие вже впали. У 1901 році та пізніше проводилися роботи з «випростування» похилених монолітів та підняття повалених — сьогодні частина відомих мегалітів стоїть не на своїх початкових позиціях.



Парфенон в Афінах, Греция — 1900 рік проти 2022-го.

Парфенон збудували в 447–432 роках до нашої ери. За минулі 2500 років він устиг побувати язичницьким храмом, православною церквою, мечеттю, пороховым складом і туристичною пам'яткою. У 1687 році детонація венеціанського снаряда знищила порох, що зберігався всередині, і зруйнувала дах. На знімку 1900 року — практично ті самі руїни, що й зараз, але з іншим риштованням реставраторів.

«Я зробив чимало пейзажних рефотографій — і часом найбільше до душі ті, які показують: майже нічого не змінилося навіть за сто років. Разом вони кидають виклик самому поняттю плину часу», — каже фотограф Марк Клетт.



Міст Тоґецукьо в Кіото, Японія — 1870 рік проти сьогодення.

Міст через річку Ої в районі Арасіяма вперше згадується в історичних джерелах 836 року. Нинішній міст звели у 1934 році на місці старіших переправ. На знімку 1870 року — дерев'яна конструкція над неширокою річкою. Сьогодні Тоґецукьо («Міст, що сягає Місяця») — одна з головних визначних пам'яток Кіото, яка вражає особливою красою під час цвітіння сакури та осіннього листопаду.



Міланський собор (Дуомо), Італія — 1938 рік проти 2016-го.

Будівництво Міланського собору розпочалося в 1386 році й офіційно завершилося лише у 1965-му — тобто тривало майже шість століть. Собор вміщує 40 000 осіб і є третім за величиною католицьким храмом у світі. На знімку 1938 року площа Дуомо виглядає просторішою — це час активного будівництва за режиму Муссоліні, який задля пропаганди довів до ладу кілька давно розпочатих проєктів.



Арка Костянтина в Римі, Італія — 1896 рік проти 2022-го.

Триумфальну арку звели в 315 році нашої ери на честь перемоги Костянтина I над Максенцієм. Вона чудово збереглася — зокрема й тому, що у Середньовіччі її вбудували в житловий комплекс, що вберегло каміння від розтягування. На знімку 1896 року довкола арки ще видно хащі та хаотичну забудову. Сьогодні площу розчищено, а сама арка стала одним із найвпізнаваніших символів Рима.



Міст Золота Брама в Сан-Франциско, США — 1934 рік проти 2017-го.

Знімок 1934 року зроблений під час будівництва: пілоны вже стоять, але підвісні тросы ще не натягнуті. Міст відкрили у 1937 році, і до 1964-го він залишався найдовшим підвісним мостом у світі. Його характерний «міжнародний помаранчевий» колір обрали для кращої видимості в туманах затоки — і випадково створили один із найвпізнаваніших кольорових образів в історії архітектури.

Мегаполіси, монументи, набережні

Міста ростуть швидше за все інше — і саме міські знімки демонструють найгостріший контраст між епохами. Порожні набережні забудовуються, монументи обростають туристичною інфраструктурою, а площі, де колись випасали худобу, перетворюються на перехрестя з мільйонним трафіком.



Піраміда Цестія та ворота Сан-Паоло в Римі, Італія — 1920 рік проти 2012-го.

Піраміду Цестія збудували приблизно у 18–12 роках до нашої ери як гробницю претора Ґая Цестія, якого натхнули єгипетські походи. Її висота — 36 метрів. У 1920 році довкола неї впритул до стін ще вирував вуличний рух. До 2012 року простір навколо розчистили й перетворили на пішохідну зону.



Міська брама Намдемун у Сеулі, Корея — 1910 рік проти 2024-го.

Намдемун («Південна Велика брама») — офіційно «Національний скарб № 1» Південної Кореї, зведена у 1398 році. У 2008 році брама майже вщент згоріла внаслідок підпалу, що стало національною трагедією. Реставрація тривала п'ять років і завершилася у 2013-му. На знімку 1910 року споруда стоїть посеред відкритого простору, а у 2024-му її оточує щільний міський квартал.



Ейфелева вежа в Парижі, Франція — 1889 рік проти 2025-го.

Вежу зводили лише два роки — з 1887 по 1889-й — до Всесвітньої виставки. На знімку 1889 року вона щойно завершена, довкола ще помітні будівельні клопоти. Паризькі критики зустріли вежу в багнети, називаючи її «залізною ганьбою» та «потворно вишколеним стовпом із заклепок». Менше з тим, знести її так і не наважилися — і сьогодні Ейфелева вежа щороку приймає близько семи мільйонів туристів.



Рейхстаг у Берліні, Німеччина — 1900 рік проти 2024-го.

Рейхстаг відкрився у 1894 році. У 1933-му будівлю підпалили — ця пожежа стала приводом для встановлення нацистської диктатури. У 1945-му радянські солдати встановили на його даху червоний прапор. Після тривалих років занепаду в 1999 році споруду було реконструйовано за проєктом Нормана Фостера: над старими стінами з'явився скляний купол, відкритий для відвідувачів. Старі написи на стінах, залишені радянськими солдатами, зберегли навмисно.



Статуя Свободи на острові Ліберти, Нью-Йорк — 1927 рік проти 2014-го.

Статуя Свободи — дарунок Франції до сторіччя американської незалежності — відкрилася у 1886 році. На знімку 1927 року мідь ще не встигла повністю окислитися до характерного синьо-зеленого кольору — патина остаточно сформувалася лише у 1930-х роках. Факел закрили для відвідувачів ще у 1916-му після німецької диверсії, і він так і не відкрився знову. Висота статуї від постаменту до кінчика смолоскипа — 93 метри.



Пляж Копакабана в Ріо-де-Жанейро, Бразилія — 1930 рік проти 2022-го.

У 1930 році Копакабана тільки-но починала перетворюватися на знаменитий курорт: на знімку видно нечисленні будівлі та практично порожній берег. За наступні десятиліття вздовж набережної виріс щільний ряд готелів та житловых будинків. Промонад із характерним хвилястим візерунком бруківки створив ландшафтний архітектор Роберто Бурле Маркс у 1970 році.



Малабар-Гілл у Бомбеї (Мумбаї), Індія — 1860 рік проти 2021-го.

Малабар-Гілл — найпрестижніший район Мумбаї, розташований на пагорбі над Аравійським морем. У 1860 році тут стояло лише кілька колоніальних маєтків серед тропічної зелени. До 2021-го щільність забудови стала такою, що від первісного краєвиду майже нічого не лишилося. Мумбаї — одне з найнаселеніших міст світу: понад 20 мільйонів мешканців в агломерації.



Пенсильванський вокзал у Нью-Йорку, США — 1911 рік проти 2007-го.

Історія Пенсильванського вокзалу — один із найболючіших уроків щодо ставлення до архітектурної спадщини. Оригінальний вокзал 1910 року, натхненний римськими термами Каракалли, називали «брамою Нью-Йорка». У 1963–1968 роках його знесли заради комерційної забудови. Ця втрата викликала таке обурення, що в США ухвалили федеральний закон про охорону історичних пам'яток. На сучасному знімку 2007 року — функціональний, проте позбавлений колишньої величі підземний вокзал.



Каїр, Єгипет — 1870 рік проти 2019-го.

У 1870 році Каїр нараховував близько 350 000 мешканців — і вже тоді вважався одним із найбільших міст Африки. На старому знімку — панорама з мінаретами та пласкими дахами під безкраїм небом. У 2019-му на горизонті — густий ліс із житлових багатоповерхівок та естакад. Сьогодні у Великому Каїрі мешкають близько 21 мільйона людей.



Таймс-сквер у Нью-Йорку, США — 1980 рік проти 2023-го.

Таймс-сквер 1980-х — зовсім не той, що сьогодні. У ті часи площа була одним із найкримінальніших місць Нью-Йорка: ґрафіті на кожному кроці, покинуті крамниці, стриптиз-клубы та кубла. Масштабне зачищення розпочалося у 1990-х: поліцейські реформи та колосальні інвестиції перетворили площу на туристичну вітрину з 50 мільйонами відвідувачів на рік. Рекламні екрани стали яскравішими, натовпи — більшими, а от унікального характеру поменшало.

Про що нам розповідають ці знімки

Рефотографія — це не просто цікаве гобі. Фотограф Марк Клетт влучно сформулював її суть: «Процес може показати зміни, що сталися з часом, але самі знімки не здатні пояснити причини цих змін». Тому кожна пара кадрів — привід замислитися: що стоїть за цією картинкою? Війна? Реставрація? Економічний бум? Чиясь непохитна воля?

Ґеррі Пайкрофт пригадує найчуттєвіший момент у своїй практиці: на виставці до нього підійшла літня жінка й, побачивши старий знімок матері з маленькою дівчинкою, розплакалася — цією дівчинкою на фото була вона сама, а фотографом — її батько.

Саме в цьому й полягає головна магія парних знімків: час стискається, минуле оживає, і ми раптом усвідомлюємо, наскільки коротке людське життя на тлі каменю, води та неба. А ви помічаєте, як змінюються знайомі вам місця?

Тоді й зараз — 30 цікавих фото, які показують плин часу

Дивовижні маловідомі історичні фотографії

Історичні фото, що показують минуле під іншим ракурсом