Гуадікс — місто печерних будинків (18 фото)

За годину їзди від Гранади з жовтої землі визирають білі димарі. Підійдеш ближче — і розумієш, що це геть не димарі. Це вентиляційні отвори… печерних осель.





Якщо вирушити з Гранади на північний схід і проїхати хвилин сорок, краєвид раптово втрачає європейські риси. Безплідні вохристі пагорби простягаються хвилями, а з них густо стирчать білі гостроверхі стовпчики. Здалеку це дуже нагадує покинутий цвинтар.



Але під цими білими стовпчиками ховаються звичайнісінькі вітальні, спальні та кухні. Це місце має назву Гуадікс — одне з найдивніших поселень Андалусії та найбільший печерний житловий район Європи.





Історія цього місця сягає понад п'яти століть тому. У 1492 році впала Гранада, і пануванню маврів на Піренейському півострові настав край. Ті, хто не встиг утекти, пішли в гори та почали видовбувати схованки у м'яких жовтих схилах.



Спершу це були тимчасові притулки, згодом — повноцінні домівки. Покоління за поколінням люди потроху видовбували скелю, і нори ставали дедалі глибшими та ширшими, аж поки не перетворилися на те, що ми бачимо сьогодні.



Сьогодні у Печерному кварталі Барріо-де-лас-Куевас налічується близько двох тисяч видовбаних у землі осель, де мешкають приблизно чотири тисячі людей. Загалом у Гуадіксі трохи більше двадцяти тисяч жителів — тобто кожен п'ятий щоранку піднімається з-під землі, аби піти на роботу, по покупки чи просто привітатися із сусідом.



Це давно вже не примітивні нори. У людей є водопровід, електрика, опалення, а в когось навіть власний басейн, викопаний просто в печері. Та головне — температура. Під землею вона цілорічно тримається на позначці близько вісімнадцяти-двадцяти градусів.



Коли палюче андалусійське сонце розжарює каміння зовні, усередині панує приємна прохолода; коли взимку лютує вітер, у домівках так само тепло. Кондиціонери та обігрівачі тут сприймаються майже як щось чужородне.



Туристи можуть завітати до Центру інтерпретації печер — там зібрані старовинні меблі, традиційний одяг та ремісничі вироби, а також розповідають, як саме видовбували оселі у м'якій породі та ґрунті. За бажання можна навіть орендувати печеру на ніч.



Головне — не сумувати за вікнами. Ті, хто там ночував, діляться враженнями: відчуття, ніби земля цілком тебе обійняла, схоже на природну сенсорну депривацію — спиться надзвичайно міцно. А господарів підземних осель знають своєю гостинністю. Якщо заговорите з кимось із місцевих, вас цілком можливо запросять на екскурсію будинком.



Центр інтерпретації печер

У кварталі є навіть печерна церква — La Virgen de las Cuevas, або Церква Діви Печерної. У XVII столітті це був маленький скит з капличкою, а 1962 року споруду розширили та оновили. Усередині — невеликий, але виразний вівтар із чотирьохсотлітнім настінним розписом із зображенням Діви Марії.



Зовсім інша річ — головний собор Гуадікса. Його зведення розпочали у XVI столітті, тож готика, Ренесанс і бароко переплелися в його архітектурі; серед жовтої землі та білих хмар він виглядає водночас трохи чужородно та надзвичайно велично. Позаду собору збереглися рештки римського театру.



Від нього залишився лише фундамент, адже каміння використали для будівництва мавританської фортеці Алькасаба.



Алькасаба Гуадікса — це наземна фортеця, збудована маврами у X столітті для захисту від облог. Червонувато-помаранчевий камінь зливається з навколишніми горами. За символічну плату можна зайти всередину, але найголовніше — це панорама з веж із краєвидом на Печерний квартал згори.



Печерна церква — La Virgen de las Cuevas, Церква Діви Печерної

Якщо хочеться поглянути на Гуадікс із висоти, варто піднятися на Mirador del Fin del Mundo — «Оглядовий майданчик кінця світу». Підйом доволі стрімкий, тож знадобляться міцне взуття та запас води й їжі. А з Mirador de las Cuevas відкривається панорамний вид на сам квартал: звідси найкраще видно ті самі білі димарі, що з'являлися в кіно — наприклад, у стрічці «Дон Кіхот».



Гуадікс — одне з найдавніших поселень Іспанії та домівка одного з найвражаючих печерних кварталів Європи. Багато осель тут дбайливо доглядають та оновлюють. Провівши день-два у Гуадіксі, життя в печері вже не здається примітивним пережитком минулого. Можливо, ви навіть замислитеся, а чи не підшукати й собі власну печеру з м'яким мікрокліматом.



Головний собор Гуадікса

Печерний квартал Гуадікса — це жива спільнота, а не музейна декорація. Більшість із понад двох тисяч печер заселені, частину переобладнано під гостьові будинки та ресторани. Туристичний інтерес зростає поступово, тож до тисняви ще далеко.



Алькасаба Гуадікса

Місцева влада позиціонує місто як «печерну столицю Європи», а ті, хто мешкає під землею, мабуть, просто продовжують радіти літу без величезних рахунків за електроенергію.