Глибоководний сніг: моторошно, але цікаво. Бенкет із мерців на дні океану (11 фото)

Ви коли-небудь замислювалися про те, що відбувається з мерцями в океані? Думаєте, усіх з'їдають, а рештки тихо й спокійно розкладаються до повного зникнення? Не зовсім. Сьогодні ми поговоримо про глибоководний, або морський, сніг.





На дні свій Новий рік. Ітиметься про оці білі цятки, схожі на сніг, які можна побачити на більшості фотографій глибоководдя.

«Сніг??? Який ще сніг під водою, авторе, ти що?» — вигукне будь-який зацікавлений читач. Звісно, слово «сніг» тут ужито алегорично. Морський сніг — це безперервний дощ із мертвої органіки, що падає з верхніх, освітлених шарів води в безодню. Обривки тіл, екскременти, слиз, ікра, панцирі планктону, рештки водоростей. А ще пісок, пил та інша неорганіка. Снігопад із того, що колись було живим.



О ні, чому мертві душі летять униз, а не вгору???

Уявімо, що ми на підводному човні й занурюємося в безодню. Уже нижче 200 метрів, де зникає сонячне світло, увімкнувши прожектори, ми побачимо, що вода здається якоюсь запиленою. Білі частинки, немов кульбабовий пух, повільно кружляють у промені світла. Саме тому на знімках із глибин майже завжди помітно білий «пил».





Уявіть, як це — коли зима не закінчується ніколи.

Самі частинки крихітні, але по дорозі вниз вони зліпаються: їх склеює слиз, який у величезних кількостях виділяють планктонні организми. Так утворюються пластівці розміром від кількох міліметрів до кількох сантиметрів. Що більші пластівці, то швидше вони тонуть — долаючи від кількох метрів до сотень метрів за добу. До дна на глибині 4–5 км шлях триває тижнями.



Частинка морського снігу завбільшки пару сантиметрів.

Один із головних «виробників» снігу — апендикулярії, крихітні родичі асцидій. Словом, планктон. Вони будують навколо себе ловильні «хатинки» зі слизу, а коли ті забиваються, просто кидають їх і будують нові. У глибоководних апендикулярій такі покинуті хатинки досягають метра й тонуть, наче величезні сніжинки.



Хатинка глибоководної апендикулярії.

Щоправда, до дна долітає лише 1–3% снігу. Решту з'їдають по дорозі. Його ловлять рачки, медузи, риби. Навіть знаменитий пекельний вампір — глибоководний головоногий молюск — живиться не кров'ю, а саме морським снегом, збираючи його липкими нитками.



Пекельний вампір співає: "А надо мною кілометри води, а я плаваю в океані їжі..."

На дні ж сніг — головне джерело їжі. Голотурії (морські огірки) буквально пропускають крізь себе намул, морські лілії та губки фільтрують воду, а падальники на кшталт гігантського ізопода чатують на більші туші. Навесні, коли нагорі цвіте планктон, снігопад посилюється, і дно на якийсь час укривається пухнастим зеленкуватим «килимом» із решток водоростей.



Глибоководна морська лілія. І так, це тварина, а не рослина.



Ізопод. На дні теж є свої роботи-пилососи.

Найбільша «сніжинка» — кит. Туша кита, що впала на дно, годує цілу екосистему десятиліттями: спочатку її обгризають акули, міксини та рачки, а потім черв'яки-оседакси розчиняють кістки.



Трапеза полеглим китом розтягується на десятиліття.

Мільйони років такий снігопад формує на дні шари намулу завтовшки в сотні метрів. Вони зростають приблизно на сантиметр за тисячу років і складаються переважно з мікроскопічних черепашок планктону. По суті, океанічне дно — це гігантський цвинтар. Тут спадає на думку цікава думка: а чи можуть жити в цьому субстраті якісь глибоководні та «підземні» тварини, досі не відкриті наукою? Можливо, навіть величезні черв'яки.



Наприклад, уже відомі цілі ліси з метрових черв'яків у панцирах, які живуть на глибині до 3 км біля геотермальних джерел.

Існує популярна думка, що морський сніг пояснює глибоководний гігантизм — мовляв, їжі там удосталь, от істоти й виростають величезними. Насправді ж усе навпаки: їжі на глибині катастрофічно бракує. Учені пов'язують гігантизм із холодом (холоднокровні в холоді ростуть довше й стають більшими), великою кількістю розчиненого кисню та тим, що великій тварині простіше пережити голодні часи й подолати велику відстань у пошуках поживи.



До речі, на цьому фото — риба-слимак. Вона відома як найглибоководніша з відкритих риб. Ці бліді тендітні примари живуть на глибині аж до неймовірних 8 км!

Загалом, океанічні глибини досліджені дуже погано. Кожна експедиція з підводними роботами знаходить нові види. Яких іще монстрів припасувала для нас безодня?