За кадром «Мисливців на привидів»: сім спроб зібрати один кадр (17 фото)

У «Мисливцях на привидів» 1984 року Нью-Йорк рятували люди з вельми дивним обладнанням за спиною. По той бік камери оснащення виявилося не менш цікавим: величезний дах у павільйоні, намальоване місто, механічні чудовиська та людина в зефірному костюмі. Архівні фотографії показують, як багато різних майстерень мало злагоджено спрацювати заради однієї комедії.





Павільйонний дах із храмом Ґозера. Декорацію спроєктував Джон ДеКуїр.

Айван Райтман одразу попросив оператора Ласло Ковача знімати все, що відбувається, на повному серйозі. Звичайне яскраве комедійне освітлення тут не підходило: глядач мав повірити у світ, де бібліотекою блукає привид. Актори могли жартувати, але візуальний ряд не мав заздалегідь підморгувати публіці.



Оператор Ласло Ковач.

Зйомки стартували в Нью-Йорку восени 1983-го, а згодом перемістилися до Каліфорнії. До лютого 1984 року основну роботу з акторами було завершено. До літнього релізу залишалося обмаль часу, а на команду Річарда Едлунда чекали близько двохсот кадрів із візуальними ефектами. Тому розкадровки одразу перевіряли на здійсненність: ефектна ідея мала ще й вкладатися в графік.





Річард Едлунд із 65-міліметровою камерою. Фото: Virgil Mirano/ Columbia Pictures, 1984.

Дах із храмом Ґозера художник Джон ДеКуїр збудував у павільйоні № 16. За ним простягалася панорама Нью-Йорка завдовжки понад 120 метрів. Ковач згадував, що за вікнами намальованих будівель розмістили 7500 ламп: нерухомий задник мав виглядати як живе місто.



Світла було потрібно стільки, що довкола павільйону працювали дванадцять машин із генераторами. Саму комедію знімали на 35-міліметрову плівку, а матеріал для складних суміщень — на 65-міліметрову. Операторові доводилося узгоджувати освітлення одразу для різних камер і майбутніх привидів.



Сцена нападу на Дану: Сіґурні Вівер і механічна істота. Ліворуч — Айван Райтман.



Робота над сценою Ріка Мораніса з повнорозмірним псом.

Чудовиська також не мали єдиного вигляду. Поруч із акторами ставили повнорозмірних механічних псів, а для окремих епізодів знімали маленькі покадрові моделі. На фотографіях збереглися і скульптура, і внутрішні тяги, і зйомка на тлі синього екрана. Це різні стадії роботи над тими самими істотами.



Джон Бруно ліворуч; поруч — аніматронна модель.





Велику скульптуру звіряли зі зменшеною моделлю.



Усередині — механіка керування рухами.



Мініатюрного пса знімали покадрово на синьому тлі.

Мангеттен тим часом переробляли пензлем. Меттью Юрічич додавав поверхи потрібній будівлі та змінював довколишній силует міста. Намальована архітектура поєднувала реальні вулиці, павільйонні декорації та мініатюри. Ніл Крепела знімав ці елементи так, щоб вони згодом зійшлися в єдиному зображенні.



Ніл Крепела знімає мініатюрні будівлі з керованим рухом камери.



Ліворуч — асистент Клінт Палмер, праворуч — оператор зйомки спецефектів Білл Ніл.



Крепела готує знімальну пробу домальовки.



Меттью Юрічич працює над зображенням будівлі після вибуху у квартирі Дани.

Зефірного велетня грав Білл Браян, який брав участь і у виготовленні костюма. Для різних ракурсів існували різні його варіанти; один мав збільшені руки для роботи з перспективою. Ходу довелося підбирати з урахуванням прискореної зйомки: на екрані фігура мала набути ваги, а не виглядати як людина, що поспішає в м'якому костюмі.



Навіть готові елементи не гарантували вдалого кадра. За спогадами фахівця з оптичного суміщення Марка Варґо, прохід велетня Бродвеєм вдалося остаточно зібрати лише з сьомої спроби. На заваді ставали усадка проміжної плівки, колір, бруд на масках та невелика прозора ділянка біля коліна. На екрані залишається коротка сцена проходу. За кадром — ціла історія того, як її добивалися.