Берлін 1920-х: як столиця розгромленої країни стала світовою столицею сексуальної свободи — і чим усе закінчилося (16 фото)

Берлін 1920-х запам'ятався світові як місто, де свобода стала стилем життя цілого покоління. Після поразки в Першій світовій війні в розореній столиці зникла цензура. Натомість виникла небачена доти індустрія розваг. Кабаре з гострою політичною сатирою та оголеними тілами сусідили з першим у світі інститутом сексології, де проводили операції з корекції статі за десятиліття до того, як про це заговорив решта світу. Розповідаємо, як місто злиднів і воєнної травми перетворилося на світову столицю сексуальної свободи та чому все це закінчилося багаттями на площі Опернплац.





Народження свободи з попелу імперії

Поразка в Першій світовій стала для Німеччини катастрофою. У листопаді 1918 року впала кайзерівська монархія, а разом із нею — старий уклад, що тримався на цензурі та імперській моралі. Країна поринула в хаос: гіперінфляція миттєво знецінювала заощадження, на вулицях спалахували криваві сутички, а ветерани фронту не могли знайти себе в мирному житті. Проте новостворена Веймарська республіка проголосила демократію й особисті свободи, насамперед скасувавши державний нагляд за пресою та видовищами.



Богемні вечірки у Веймарській республіці тривали до світанку

Скасування цензури вмить знищило будь-які заборони. Те, що десятиліттями ховали в закритих приватних салонах, раптом вийшло назовні. Коли до 1924 року ситуацію з валютою стабілізували, у Берліні настали «золоті двадцяті» — Goldene Zwanziger. До німецької столиці потягнулася богема з усієї Європи: художники, письменники, авантюристи та вигнанці. Їх вабило порівняно дешеве життя, а понад усе — відчуття абсолютної свободи, якого не знайти було більше ніде.

Берлін перетворився на велетенську лабораторію чуттєвості. У 1920 році до міста приєднали кілька передмість, зокрема Шарлоттенбург і Шпандау, тож уже в середині десятиліття в мегаполісі вирувало життя майже чотирьох мільйонів людей. Кабаре не зачинялися до ранку, а бари й ресторани займали цілі квартали.

Кабаре: сцена, де зійшлися секс і політика

Головним дзеркалом нової епохи стали саме кабаре. Ці заклади майстерно поєднували ресторан, бар і театр: публіка вечеряла за столиками, спостерігаючи за виступами танцюристів, співаків і коміків. Причому тогочасні гумористи працювали в жанрі, який сьогодні назвали б стендапом. Зі сцени лунала смілива політична сатира — діставалося як кайзерівському минулому, так і незрілій молодій республіці.





Наприкінці 1920-х відверті танці стали візитівкою нічного Берліна

Без цензури головними темами кабаре стали політика й секс. Найсміливіші заклади швидко перетворилися на легенди: «Schall und Rauch» («Шум і дим»), «Ельдорадо», Moka Efti. Консерватори обурювалися, а прогресивна публіка вишиковувалася в довжелезні черги. Проте навіть серед них клуб Moka Efti стояв окремо — його вважали найбільш декадентським місцем Берліна.



Moka Efti — один із найдекадентськіших клубів веймарського Берліна

Під кінець десятиліття повністю оголені танцівниці виступали чи не в кожному нічному клубі. Люди приходили сюди і заради відвертих шоу, і заради гострого слівця: з підмостків безжально висміювали можновладців та імперські звичаї. Оголеність і сатира стали двома гранями єдиної свободи.

Ікони ночі: Дітріх та Бейкер

Культура кабаре породила власних кумирів. На початку 1920-х у берлінських закладах виступала юна й нікому не відома Марлен Дітріх. Уже тоді на закриті вечірки вона залюбки вдягала чоловічий костюм. Згодом її андрогінний образ та елегантні смокінги кардинально змінять гендерні уявлення в усьому світі, а світове визнання прийде після прем'єри фільму «Блакитний ангел» у 1930 році.



Марлен Дітріх задовго до Голлівуду виступала в кабаре Берліна

У 1925–1926 роках місто скорила американка Жозефіна Бейкер, яка приїхала з паризькою програмою La Revue Nègre. Її запальні, сповнені чуттєвості танці викликали небувалий фурор. За легендою, місцеві нудисти навіть кликали її до своєї спільноти, але зірка чемно відмовилася. Знамениту спідницю з бананів вона одягне трохи згодом, уже на сцені паризького «Фолі-Бержер», проте символом розкутих двадцятих вона стала для всього континенту.



Жозефіна Бейкер у банановій спідниці, яка стала культовим символом «бурхливих двадцятих»

Обидві артистки стали уособленням бунтарського десятиліття, що зруйнувало патріархальні канони жіночності.

Інститут сексології доктора Гіршфельда

Поки нічний Берлін веселився, у місті стрімко розвивалася передова наука. Ще 1897 року психіатр Магнус Гіршфельд заснував Науково-гуманітарний комітет — першу в світі організацію, що відкрито захищала права гомосексуалів. А вже 6 липня 1919 року в районі Тіргартен Гіршфельд відкрив Інститут сексології. Його найближчими соратниками стали дерматолог Фрідріх Вертгайм і невролог Артур Кронфельд.



Доктор Магнус Гіршфельд, засновник Інституту сексології

Установа розмістилася у величній садибі на 115 кімнат. Колись кайзер планував приєднати її до оперного театру, проте революція змішала всі карти. Всередині облаштували лекторій на 200 місць, музейні зали й операційні. Бібліотека нараховувала понад 20 000 томів, а фотоархів — близько 35 000 знімків. Гаслом закладу став вислів Per scientiam ad justitiam («Крізь науку — до справедливості»). Попит виявився колосальним: лише за перший рік роботи інститут прийняв близько 3500 пацієнтів, які здійснили понад 18 000 візитів.



Костюмована вечірка в Інституті сексології Магнуса Гіршфельда

Фахівці лікували венеричні недуги й консультували сімейні пари. Та головне — тут уперше на науковому рівні допомагали геям, лесбійкам і трансгендерним людям, надаючи як психологічну, так і юридичну підтримку. Сам Гіршфельд об'єднував ці стани поняттям «проміжні сексуальні щаблі». Тема була для нього глибоко особистою: дослідник жив просто в будівлі інституту зі своїм багаторічним партнером Карлом Гізе.

Лілі Ельбе та витоки трансгендерної хірургії

Саме в стінах інституту вперше провели операції з гендерного підтвердження. Першою пацієнткою, яка пройшла повний хірургічний цикл, вважають Дору Ріхтер: 1922 року їй видалили яєчка, а 1931-го зробили вагінопластику. Проте найвідомішою постаттю тих років стала данська художниця Лілі Ельбе.



Четверо трансгендерів біля дверей Інституту сексології. Берлін, 1929 рік

У березні 1930 року до клініки звернулася людина, яку богемний Копенгаген знав як пейзажиста Ейнара Вегенера. Це була Лілі Ельбе. Перше втручання в Берліні провів хірург Ервін Горбандт, а наступні етапи проходили в Дрезденській жіночій клініці під наглядом Курта Варнекроса. Восени того ж року король Данії офіційно розірвав шлюб Лілі з художницею Гердою Вегенер. Вони прожили пліч-о-пліч майже два десятиліття, і Лілі нерідко позувала для картин дружини. Невдовзі Ельбе отримала паспорт на нове жіноче ім'я. Багато років потому ця дивовижна доля лягла в основу роману та голлівудської драми 2015 року «Дівчина з Данії».

У 1931 році Ельбе наважилася на експериментальну пересадку матки, щиро сподіваючись народити дитину. Але організм відкинув донорський орган, почалося інфікування, і за три місяці після операції Лілі пішла з життя.

Життя всупереч закону

Поки наука робила прориви, тогочасне законодавство залишалося драконівським. Параграф 175 Карного кодексу діяв ще з 1871 року, передбачаючи ув'язнення за гомосексуальні зв'язки між чоловіками. Гіршфельд відчайдушно намагався домогтися його скасування, зібравши петицію з понад 6000 підписів інтелектуалів — серед них були Альберт Ейнштейн, Томас Манн, Герман Гессе, Стефан Цвейг і Лев Толстой. Утім 1898 року Рейхстаг ініціативу провалив, і стаття залишалася чинною протягом усіх 1920-х.



Поліція роками заплющувала очі на життя гей-спільноти

Однак на вулицях заборона майже не відчувалася. До кінця 1920-х у столиці налічувалося понад сотню тематичних закладів, а район Шенеберг фактично став першим у світовій історії відкритим квір-кварталом. До того ж ще 1896 року в Берліні почав виходити перший гей-часопис Der Eigene, а в наступні роки з'явилося більше ніж 25 регулярних видань для гомосексуальних і трансгендерних людей.



Вивіска Europahaus — одного з сотень кабаре веймарського Берліна. 1931 рік

Берлін здобув славу всесвітнього центру ЛГБТ-руху. Пліч-о-пліч із цим розквітала й секс-індустрія. У публічних будинках і за викликом можна було знайти послуги жінок, чоловіків, неповнолітніх і навіть зооборделі, а міська влада здебільшого дивилася на все крізь пальці.



Повії купують кокаїн у дилера. Берлін, 1930 рік

Зворотний бік «веймарського Содому»

За розкішною вітриною нічного розгулу вирувала глибока соціальна криза. Свобода була розкішшю для обраних — більшість німців потерпала від хронічних злиднів, безробіття та наслідків недавнього економічного краху.



Поки одні марнували життя в кабаре, інші годинами стояли в чергах по хліб

Для сотень тисяч городян секс-робота була зовсім не ідеологічним маніфестом, а жорстокою необхідністю вижити й не померти з голоду. Цей контраст розколов країну: патріархальна провінція та праві радикали щиро зневажали розпусну столицю, вбачаючи в ній корінь національної ганьби й деградації.



Агітаційний плакат: «Хочете роботу й хліб! Голосуйте за Гітлера!». Берлін, 1932 рік

Образ «веймарського Содому» невпинно роздмухували нацисти. Вільний Берлін оголосили «гнійною виразкою» на тілі нації, яку треба негайно випалити. Хоча насправді консервативна пропаганда нерідко сама гіперболізувала масштаб розпусти заради політичних дивідендів.

Крах Вавилона: вогнища 1933 року

Ця феєрія обірвалася раптово й трагічно. У січні 1933-го владу захопив Адольф Гітлер, і вже навесні нацистська машина взялася знищувати паростки веймарської демократії. 6 травня 1933 року колони штурмовиків і студентів увірвалися до Інституту сексології: будівлю розгромили, дороге обладнання потрощили, а неоціненну бібліотеку спакували у вантажівки.



Спалення «ворожих» книг на площі Опернплац. Берлін, 10 травня 1933 року

Чотири дні потому, в ніч проти 10 травня, площу Опернплац осяяло полум'я. Разом із книгами Маркса, Фройда, Ремарка й Манна у вогонь полетів весь архів Гіршфельда — понад 20 000 унікальних видань. Тієї ночі в Берліні спопелили понад 25 000 томів. Сам науковець перебував за кордоном і про загибель справи всього життя дізнався з кінохроніки в паризькому кінотеатрі.



Німці вітають Адольфа Гітлера після складання присяги. 1933 рік

На батьківщину Гіршфельд так і не повернувся: він помер у Ніцці 14 травня 1935 року, у день свого 67-річчя. Свобода й сміливі експерименти потонули в мороці тоталітаризму, а про піонера світової сексології забули на довгі десятиліття.

Досвід берлінської сексуальної революції 1920-х нагадує, наскільки крихким є соціальний поступ, коли він відірваний від економічного добробуту більшості суспільства.

А що ви думаєте про веймарську добу та її спадщину? Діліться думками в коментарях!