6 мальовничих цвинтарів затонулих кораблів (29 фото)

Дно Світового океану буквально всіяне затонулими кораблями. За даними ООН, їх близько 3 мільйонів. Це й античні галери, повні амфор, і судна перших купців-мореплавців, завантажені дивовижними заморськими крамами, і піратські шхуни з награбованими скарбами, й іспанські галеони, які перевозили золото з Нового до Старого Світу, а також кораблі дослідників, першовідкривачів і безліч військових суден. Усі вони пішли на дно в різний час і за різних обставин.

Ми розповімо про найбільші кладовища кораблів, що зажили слави справжніх «пожирачів суден»: вони наче зумисне заманюють і нищать кораблі разом із пасажирами та вантажем.





1. Мис Гаттерас, США



Найнебезпечнішим місцем для судноплавства біля берегів США вважають мис Гаттерас у Північній Кароліні. Тут стикаються холодна Лабрадорська течія та теплий Гольфстрім. Штормові вітри, підступні мінливі течії та навігаційні складнощі призвели до величезної кількості кораблетрощ і незліченних жертв поблизу мису — зокрема, на мілинах Даймонд.





Понад 1000 кораблів знайшли тут вічний спокій з 1526 року. Цвинтарем Атлантики цей район охрестив перший міністр фінансів США Александер Гамільтон; він же наполіг на зведенні на мисі маяка, який постав у 1803 році й донині допомагає мореплавцям оминати небезпеку.



Найвідоміше судно, що затонуло тут, — перший панцерник ВМС США «Монітор», який пішов на дно 1862 року. Місце його загибелі визнано національною історичною пам’яткою.



2. Мандрівний острів Сейбл, Канада



Sable у перекладі з англійської означає «жалобний», «похмурий». Саме такий опис якнайкраще пасує цьому невеличкому острівцю у формі півмісяця. Біля нього було зафіксовано близько 350 кораблетрощ. За підрахунками доглядача маяка Девіда Джонсона, тут гинуло в середньому по три судна кожні два роки. Спостереження велися з 1800 року, однак лиха слава ненажери прийшла до Сейбла значно раніше.

«Острів має в периметрі близько 40 миль, море тут бурхливе й мілководне, безпечних гаваней немає, і він зажив лихої слави через постійні аварії суден», — писав про Сейбл географ Йоганн Ласт у 1633 році.



Як і мис Гаттерас, канадський острів називають цвинтарем Атлантики, однак він має моторошну особливість: він буквально пожирає кораблі, поглинаючи їх сипучими пісками. Судно, яке сіло на мілину, Сейбл «ковтає» повністю всього за два-три місяці, навіть якщо це велетенський пароплав водотоннажністю 5000 тонн і завдовжки до 120 метрів. За якийсь час острів може знову «виплюнути» залишки корабля на поверхню — у цьому й полягає дивовижний парадокс цієї місцевості.



Лихий норов Сейбла має цілком наукове пояснення. Біля його узбережжя сходяться теплі й холодні течії, а сам він майже завжди схований за густими туманами та здатен маскуватися завдяки піщаним породам, зливаючись із кольором океанських хвиль. До того ж він постійно мігрує: за останні 200 років Сейбл перемістився майже на 10 морських миль, щорічно зсуваючись на 230 метрів. Ці підступні властивості допомогли йому заманити в пастку сотні капітанів і моряків.



Найтрагічніша кораблетроща біля берегів Сейбла сталася 1898 року: в суцільному тумані французький пасажирський лайнер «Ла Бургонь» зіткнувся з барком «Кромартішир» і невдовзі потонув, забравши життя 561 людини, серед яких був і капітан, який відмовився покинути свій корабель. З-поміж 200 жінок і 80 дітей урятувалася лише одна пасажирка — Вікторія Лакассе.

Охоплені панікою австрійські матроси та чоловіки, які приєдналися до них, стріляли в інших пасажирів, силою захоплювали шлюпки, били людей веслами та відрубували пальці тим, хто намагався видертися з крижаної води. Згодом австрійців стратили, а трагедію охрестили «Варфоломіївським ранком».





3. Мілина Гудвіна, Велика Британія



У протоці Ла-Манш неподалік від британського міста Дувр лежить сумнозвісна мілина Гудвіна, яка занапастила понад 2000 кораблів. За однією з версій, ця обмілина виникла внаслідок розмивання острова Ломеа. Під впливом припливів піски постійно змінюють форму та розташування, тому зіткнення з ними завжди ставало фатальною несподіванкою для мореплавців. Найчастіше в цю піщану пастку потрапляли вітрильники під час негоди й туману: прибій поступово вимивав пісок з-під днища, розламуючи корпуси навпіл.



Якщо судно перекидалося та набирало воду, екіпаж найчастіше гинув миттєво. За підрахунками, поблизу мілини Гудвіна зникли безвісти близько 50 000 людей. Деякі місцеві жителі століттями жили за рахунок морських катастроф: вони або рятували аварійні судна за щедру винагороду, або банально займалися мародерством.



Англійський флот утратив тут свої найкращі бойові одиниці. Один із них — 70-гарматний лінійний корабель Stirling Castle, який зазнав аварії 1703 року, — 1979 року місцеві дайвери відшукали на глибині 12 метрів. Підняті знахідки зберігаються в морському музеї Рамсгейта. Сам корабель відтоді то заносить піском, то знову оголюють шторми; його рештки перебувають під захистом держави, а район аварії визнано національною пам’яткою.

4. Балтійське море



У Балтійському морі, за підрахунками археологів, з 1128 по 1947 рік затонуло 26 703 кораблі. Понад 10 000 із них лежать неподалік від узбережжя, з яких майже 2500 покояться у Фінській затоці. Чверть затонулих на Балтиці кораблів дослідники відносять до російського флоту, 19% — до німецького, 17% — до англійського, 8% — до голландського, 7% — до фінського. Найбільше уламків зосереджено у Виборзькій затоці: здебільшого це кораблі, які полягли під час масштабної битви флотів у липні 1790 року.



Кораблі на Балтиці тонули з різних причин — не тільки внаслідок бойових дій, але й через шторми, зіткнення та аварійні посадки на мілину. Науковці ретельно дослідили дно та створили атлас затонулих суден Балтики, утім піднімати їх на поверхню не поспішають: саме це море вважають найкращим природним сховищем підводної спадщини. Завдяки низьким температурам, відсутності руйнівних мікроорганізмів, кисню та світла навіть дерев’яні конструкції чудово консервуються у глибокому мулі.



Однією з найцікавіших таємниць Балтики є нідерландське судно «Фрау Марія», що розбилося 1771 року біля Аландських островів. Воно перевозило безцінні шедеври мистецтва, придбані Катериною II для Ермітажу та Царського Села. Корабель знайшов фінський нирець у 1999 році на глибині 41 метр, однак знахідка досі залишається на дні.



У його трюмі, за твердженнями археологів, прихована колекція саксонської порцеляни, золотих і срібних статуеток, а також близько 300 полотен фламандських майстрів, серед яких є роботи Рембрандта. Проте операція з підйому оцінюється в €80 мільйонів, до того ж фахівці сумніваються, чи становить вантаж, який пролежав у морській воді чверть тисячоліття, реальну історичну та художню цінність.

5. Карибське море, Великі Антильські острови



Відколи європейці довідалися про далекі землі Америки та відкрили для себе її багатства, стартувала доба золотої лихоманки. Загалом із 1503 по 1650 рік з Нового Світу до Іспанії вивезли 181 133 кг золота та 16 886 815 кг срібла. Іспанські галеони, вщерть завантажені південноамериканськими скарбами, прямували Карибським морем і Атлантикою до Європи, проте далеко не всі долали цей небезпечний шлях.



Брак досвіду в моряків, недосконала навігація, неточні карти, а також люті вест-індські урагани регулярно призводили до аварій. До того ж самі галеони були вкрай громіздкими й неповороткими, а ще їм охоче «допомагали» піти на дно корсари. Фахівці вважають, що впродовж 1500–1820 років стихія поглинула близько 850 кораблів, із яких 340 іспанські пошуковці так і не змогли знайти.



За іншими свідченнями, лише між 1619 та 1659 роками затонуло 673 судна. Багато з них і досі спочивають у водах Великих Антильських островів — вважається, що цей карибський некрополь прихистив щонайменше 400 вітрильників.



Один із найвідоміших загиблих велетнів — іспанський галеон «Пречиста Діва», який пішов на дно 1641 року поблизу берегів Гаїті. Судно мало доставити все колоніальне срібло, видобуте за цілий рік, проте у фінальному рейсі йому завадили шторм і фатальна помилка лоцмана. Скарби почали шукати негайно, і вже в 1687 році сер Вільям Фіпс зміг підняти з морського дна 30 тонн срібла. Утім, капітан забрав координати катастрофи з собою в могилу, тож удруге про галеон згадали лише через три століття.





У 1977 році залишки корабля пощастило знайти американському шукачеві скарбів Берту Вебберу. Він дістав із морського дна 32 тонни срібла у зливках і монетах, золоті прикраси та старовинну порцеляну на $14 мільйонів. Експерти переконані, що більша частина коштовностей «Пречистої Діви» досі очікує на своїх першовідкривачів.

6. Австралія, Великий Бар’єрний риф



За офіційними даними Департаменту охорони довкілля та культурної спадщини Австралії, уздовж узбережжя Квінсленду лежать сотні історичних суден, які знайшли свою загибель на мілководді.



Перші австралійські колоністи та першопрохідці регулярно зазнавали лиха, намагаючись прокласти маршрут лабіринтами Великої лагуни між материком і рифом на шляху до портів Індії та Китаю, а також шукаючи найкоротший прохід із Тихого океану до Індійського.



Найвідоміше судно, яке поглинув Великий Бар’єрний риф, — 24-гарматний корабель британського королівського флоту «Пандора». Його спорядили для розшуку бунтівної команди легендарного «Баунті», з якої врешті вдалося знайти та заарештувати 14 бунтівників. У серпні 1791 року «Пандора» наскочила на зовнішню кромку рифу й до ранку затонула разом із 31 членом екіпажу та чотирма в’язнями.



Уламки фрегата виявив у 1977 році режисер-документаліст і мандрівник Бен Кропп. Дослідження тривають і нині, а підняті з води раритети представлені в експозиціях музею Квінсленду.



До речі, того ж року Кропп натрапив біля Великого рифу на бриг L’Inconstant, на борту якого Наполеон здійснив свою зухвалу втечу з острова Ельба в 1815 році. Згодом корабель захопили англійці, дали йому нове ім’я, а в 1831 році він назавжди зник у морській безодні.