Марс на Землі: який вигляд мають будні добровольців, готових вирушити на іншу планету (14 фото)

Підкорення далеких рубежів космосу — ідея не нова. Про це неодноразово висловлювалися видатний фізик Стівен Гокінг та підприємець Ілон Маск, а Стенлі Кубрик художньо втілив цю тему в «Космічній одіссеї», докорінно змінивши уявлення широкого загалу про наукову фантастику.

Саме впродовж останніх десятиліть представники наукової спільноти почали всерйоз замислюватися над тим, як це — жити на іншій планеті, зокрема на Марсі, з його найбільш наближеними до земних умовами.





Можливо, Марс схожий на Землю значно більше, ніж ми думаємо. Ця ідея лежить в основі проєкту MDRS (Mars Desert Research Station), у якому беруть участь десятки добровольців із найрізноманітнішим життєвим досвідом. Вони намагаються пристосуватися до повсякденного побуту на іншій планеті: місяцями мешкають на спеціально обладнаних станціях посеред пустелі в Північній Америці, краєвиди якої навіть візуально нагадують Червону планету.





Учасники програми з імітації життя на Марсі не мають змоги спілкуватися з близькими та проводять щодень у штучних умовах, аби дослідники змогли з'ясувати, як у майбутньому безпечно відправити людей на Марс. Хтось із добровольців до цього служив в армії, хтось щойно завершив університет, а хтось писав книжки чи займався науковою діяльністю.

У своєму фотопроєкті «Життя на Марсі» Кассандра Клос прагнула показати, як люди призвичаюються до перебування у подвійній реальності, та зрозуміти, наскільки змодельований земний досвід відповідає тому, що насправді чекає на майбутніх колонізаторів Червоної планети.







«Іноді забуваєш, що це симуляція, і здається, ніби ти насправді живеш на Марсі».





«Людська психіка доволі стійка і швидко адаптується. Проте якщо ви зважитеся на такий політ, то маєте розуміти: зійти на пів дорозі вже не вдасться. Тому першими на Марсі опиняться ті, хто спроможний прийняти цей виклик.

Чи побачу я за свого віку людину на Марсі? Не знаю, але дуже хочеться в це вірити. Адже людство наразі стоїть на порозі технологічного прориву, масштабів якого не було ще з 1960-х років».

Кассандра Клос