22 світлини, які доводять: історія значно цікавіша за підручники (23 фото)

Сьогодні, 11:15

Світлини — найкращий спосіб подорожувати в часі. У цій добірці — 22 знімки з найрізноманітніших епох та куточків світу: затори в Лондоні 1926 року та мініспідниці радянських манекенниць, маленька дівчинка з Києва, яка стане Міллою Йовович, і японська службовиця, що врятувала сотні життів ціною власного. Дивіться, розмірковуйте, дивуйтеся.

Лондон, набережна Вікторії. Загальний страйк 1926 року паралізував транспорт країни.

У травні 1926 року Велику Британію охопив перший і єдиний у її історії загальний страйк. Майже 1,7 млн робітників — шахтарі, залізничники, друкарі, докери — одночасно припинили роботу. Місто завмерло. Автобуси та потяги зупинилися. На вулиці виїхали приватні авто, утворивши затори, яких Лондон досі не бачив. Страйк тривав 9 днів — з 4 по 13 травня.

Маленька Мілла в дитячому садку. З СРСР вона виїхала в 5 років.

Цю дівчинку звати Міліца Богданівна Йовович. Вона народилася 17 грудня 1975 року в Києві в родині сербського лікаря та радянської акторки. У 1981 році родина емігрувала спочатку до Лондона, а згодом — до Каліфорнії. У 11 років її помітив фотограф Річард Аведон — і Мілла опинилася на обкладинці італійського Vogue. Весь світ знає її як Міллу Йовович — зірку «П'ятого елемента» та франшизи «Оселя зла».

Тюремне татуювання як політичний жест. Франція, початок XX століття.

У французьких в'язницях початку XX століття татуювання у вигляді вусів мало конкретний зміст: це був німий протест проти тюремної адміністрації. В'язні не мали змоги говорити відверто, тож карбували свою незгоду просто на обличчі. Знаряддя для татуювання у в'язницях майстрували з підручних засобів: голок, чорнила, вугілля.

Швеція, 1970 рік. Дівчина намагається відволікти гвардійця морозивом.

Королівські гвардійці зобов'язані зберігати цілковиту нерухомість і кам'яний вираз обличчя — хай що відбувається довкола. Це правило туристи й місцеві мешканці випробовують вже не одне десятиліття: фотографуються впритул, кривляються тощо. Гвардійці тримаються.

Оксфорд, 1976 рік. Традиція «trashing» — конфеті, шампанське та хаос після останнього іспиту.

Студенти Оксфордського університету протягом десятиліть святкують завершення випускних іспитів за одним і тим самим сценарієм: просто на виході з екзаменаційної зали їх обливають шампанським, обсипають конфеті й борошном. Традиція має назву «trashing» — у 2012 році її офіційно заборонили через шкоду історичним будівлям, однак неофіційно вона живе й досі.

Гемпстед, штат Нью-Йорк, 1950-ті. Фотограф Вільям Готліб зафільмував місто в сутінках.

Вільям Готліб (1917–2006) — американський фотограф, який уславився насамперед джазовими портретами: він знімав Біллі Холідей, Телоніуса Монка, Чарлі Паркера. Міські пейзажи він створював паралельно — як власний архів епохи. Його світлини зберігаються в Бібліотеці Конгресу США.

Кисловодськ, початок 1930-х. Майбутній лідер СРСР — звичайний відпочивальник.

На світлині — Микита Хрущов на початку 1930-х, задовго до XX з'їзду та «відлиги». У ці роки він будував кар'єру партійного функціонера: у 1931 році очолив Бауманський райком Москви, а в 1935-му став першим секретарем Московського міськкому. Санаторій у Кисловодську був привілеєм партійної номенклатуры.

Во Тхі Тханг після оголошення вироку. Знімок назвали «Усмішка переможця».

Во Тхі Тханг — в'єтнамська активістка, заарештована урядом Південного В'єтнаму після невдалого замаху на агента спецслужб у 1968 році. Суд засудив її до 20 років каторжних робіт. Вислухавши вирок, вона усміхнулася судді й, за свідченнями очевидців, мовила: «20 років? Ваш уряд не втримається так довго». Японський фотожурналіст зафільмував цей момент — світлина облетіла весь світ. Уряд Південного В'єтнаму впав у 1975 році.

Маленький жест — великий символ. Бразильське місто Белу-Орізонті, 1979 рік.

На фото — історичний момент: маленька дівчинка відмовляється потиснути руку президенту Бразилії Жуану Батісті ді Олівейрі Фігейреду. Він був останнім військовим правителем країни — очолював її з 1979 по 1985 рік. За даними ЦРУ, його режим підтримував позасудові розправи над політичними дисидентами. Світлина стала символом мовчазного спротиву.

Українка з Яблунова (нині Косівський район Івано-Франківської області), 1899 рік. Фото колоризоване та відреставроване.

Світлину зроблено 1899 року в Галичині — тоді ця територія входила до складу Австро-Угорської імперії. Тут українська культура існувала в принципово інших умовах, ніж під владою імперії: українська мова лунала в школах та церквах, діяли культурні товариства, виходили газети. Саме в Галичині наприкінці XIX століття українська етнографія переживала розквіт — фотографи та дослідники спеціально їздили селами, аби зберегти традиційне вбрання та обряди до того, як они зникнуть.

Роберт Де Ніро з батьками-художниками. Нью-Йорк, 1944 рік — акторові близько року.

Роберт Де Ніро народився 17 серпня 1943 року в Нью-Йорку. Обоє його батьків — художники-абстракціоністи. Мати, Вірджинія Адмірал, була близькою до кола Пеггі Ґуґґенгайм і однією з перших у своєму поколінні продала картину до Музею сучасного мистецтва MoMA — раніше за Джексона Поллока. Батьки розлучилися, коли Роберту виповнилося два роки.

Кенія, 2016 рік. Штабелі бивнів під охороною — усе це вилучено у браконьєрів. Щоб заповнити таке сховище, потрібно вбити тисячі слонів.

Кенія — один із головних фронтів боротьби з браконьєрством. У 2016 році країна спалила 105 тонн конфіскованої слонової кістки — найбільший в історії акт знищення нелегальних запасів. Вартість на чорному ринку — близько 150 млн доларів. Президент Кенії особисто підпалив перший штабель. Браконьєрство заради слонової кістки щороку знищує десятки тисяч африканських слонів.

Мерілін Монро та Лессі, 1952 рік. Дві зірки, один кадр.

3 серпня 1952 року голлівудська студія 20th Century Fox влаштувала вечірку в будинку музиканта Рея Ентоні на честь виходу пісні «Marilyn». Мерілін приїхала в тій самій рожевій сукні, у якій знімалася у фільмі «Ніагара». Фотографу Лані Карлсону вдалося зняти її разом із знаменитим телесобакою Лессі — і цей кадр пролежав у коробці з-під взуття майже 60 років, перш ніж став відомим загалу.

Мікі Ендо, 2009 рік. Через два роки ця 24-річна службовиця загине, передаючи сигнал эвакуації під час цунамі в Тохоку.

11 березня 2011 року землетрус магнітудою 9,0 спричинив цунамі, яке накрило японське місто Мінамісанріку. 24-річна Мікі Ендо, співробітниця міського відділу з управління надзвичайними ситуаціями, залишалася біля мікрофона та передавала сигнали про евакуацію близько 30 хвилин. Хвиля поглинула будівлю. З майже 40 осіб, які сховалися на даху, вижили 11. Мікі Ендо серед них не було. За оцінками, її голос урятував сотні життів.

США, 1955 рік. «Автоматичний збирач чайових» Рассела Оукса. Для тих, хто соромиться просити сам.

У 1955 році американський винахідник Рассел Е. Оукс запатентував «Автоматичний збирач чайових» (Automatic Tip Requester). Пристрій одягався на пояс: штучна рука простягнута долонею догори, до неї прикріплена маленька каса. Якщо гість давав замало — спрацьовував механізм і на касі піднімалася табличка з написом «No Sale». Винахід призначався для сором'язливих портьє та іншого готельного персоналу, яким ніяково було натякати на винагороду особисто. Широкого вжитку пристрій так і не набув.

Радянські моделі у яскравих сукнях позирують на тлі пам'ятника Петру I («Мідний вершник») у Ленінграді, 1968 рік

До 1968 року вкорочений силует міцно увійшов у радянську моду. Мері Квонт започаткувала тренд на міні в Лондоні в середині 1960-х, і вже за кілька років він дістався радянських ательє та універмагів. На світлині довжина компромісна, радше міді, ніж міні. Позувати вирішили на тлі «Мідного вершника» — пам'ятника Петру I роботи Етьєна Фальконе, відкритого 1782 року, який став символом Петербурга.

Берлін, 1945 рік. Хлопчик-сирота намагається виміняти Залізний хрест батька на цигарки.

Після капітуляції Німеччини у травні 1945 року німецька економіка зазнала краху. Грошові знаки знецінилися. Головною валютою стали цигарки: ними розраховувалися за їжу, одяг, послуги. Залізний хрест — військова нагорода Райху — перетворився на звичайний товар. Цей знімок став одним із символів післявоєнного колапсу.

Курт Кобейн із новонародженою Френсіс, вересень 1992 року.

Френсіс Бін Кобейн народилася 18 серпня 1992 року в Лос-Анджелесі. Ім'я «Бін» («квасолинка») з'явилося тому, що на УЗД Курт побачив щось схоже на квасолину. Донька народилася в найбуремніший період життя Кобейна: Nirvana щойно випустила альбом «Nevermind», гурт став світовим явищем. У квітня 1994 року Курта не стало. Френсіс було півтора року.

Місто Ніагара-Фоллс, штат Нью-Йорк, 28 вересня 1960 року. Шанувальниця намагається поцілувати Кеннеді — до його обрання президентом залишається 41 день.

Кеннеді сфотографовано під час передвиборчої кампанії. 28 вересня 1960 року він виступав у штаті Нью-Йорк — через 41 день він переможе на президентських виборах. Кеннеді був відомий своїм шармом та вмінням працювати з натовпом: тиснув руки, спілкувався, фотографувався. Інколи натовп виходив за межі протоколу.

Вулична сцена у Відні (Австрія) у 1960-х роках, зафільмована фотографом Кісом Шерером

Нідерландський фотограф Кіс Шерер (1920–1993) працював для журналу Panorama та багато подорожував Європою у 1950–1960-х роках. Його вуличні знімки — живі, без постановочних кадрів, із точним відчуттям моменту. Шерер — один із тих фотографів, чиї імена майже не відомі загалу, хоча роботи впізнаються миттєво.

П'єр Карден та його бачення медичної форми майбутнього. Париж, 1970 рік.

П'єр Карден (1922–2020) — один із небагатьох кутюр'є, який усерйоз зайнявся промисловим та функціональним дизайном. У 1960–1970-х він проєктував не лише одяг, а й меблі, посуд, архітектурні об'єкти. Концепт медичної форми в «космічному» стилі вписувався в його загальну ідею: дизайн має змінювати повсякденне життя, а не лише прикрашати подіум.

Баку, 1970-ті. Валерій Мусін — перший дресирувальник котів у радянському цирку.

Валерій Мусін — килимовий клоун і дресирувальник, заслужений артист РРФСР. Він працював у радянському цирку в 1960–1970-х роках і вважається одним із перших, хто почав дресирувати котів на професійній арені — завдання значно складніше, ніж із собаками чи ведмедями. Кішка не реагує на страх і примус: тільки терпіння та система заохочень. Згодом цю традицію продовжив Юрій Куклачов, заснувавши в Москві знаменитий Театр котів.

Яка з цих світлин зачепила вас найбільше? Діліться в коментарях.