Страшна сила: Наші улюблені готичні кінодіви (10 фото)

Готика й неоготика — наша улюблена тема цього тижня: надивившись на вилиці Анджеліни Джоли в «Малефісенті», ми захотіли і відповідний макіяж, і гардероб (із обома пунктами вже розібралися). Та якщо вона не здається вам переконливою рольовою моделлю, ось ще десять наших улюблених готичних див.







1. Пріс, «Той, хто біжить по лезу», Рідлі Скотт, 1982

Футуристичний неонуар за мотивами роману Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електровівць?» задав стандарти одразу за кількома напрямами: остаточно зробив суперзіркою Гаррісона Форда, показав, як безстрашно екранізувати культові книжки, знімати моторошне майбутнє й залишати фінал, над яким ламатимуть голову кілька поколінь глядачів. З-поміж усіх нелюдських жінок фільму ми обрали зловісну й нещасну Пріс — бунтарку-реплікантку, похмуру жрицю кохання у виконанні Деріл Ганни з начісом та макіяжем, якими міг би пишатися Роберт Сміт.





2. Міріам Блейлок, «Голод», Тоні Скотт, 1983

Через рік після «Того, хто біжить по лезу» молодший брат Рідлі Скотта зняв власну культову класику — драму про вампірів і передчасне старіння з Девідом Бові, Катрін Денев та Сьюзен Сарандон. Безсмертна Міріам не надто схожа на готку, за винятком довгого інтро в нічному клубі, де вона у шкіряному вбранні лавірує в натовпі під музику Bauhaus у пошуках жертви. Решту часу варто мати на увазі, що біла шовкова блузка в поєднанні з кулоном-анхом і червоною помадою не викриє вашу темну сторону перед першим-ліпшим, але хто знає — той зрозуміє.



3. Ельвіра, «Ельвіра: Володарка темряви», Джеймс Сіньйореллі, 1988

Наприкінці 80-х похмурих і фатальних персонажів явно перестали сприймати всерйоз, тож на світ з'явилася доволі смішна, але ефектна комедія жахів про жінку-вамп, якій дісталася містична спадщина. Щоправда, поводитися з цим образом треба обережно — Кассандра Петерсон, яка зіграла Ельвіру, так і залишилася заручницею однієї ролі й досі (їй уже 62) час від часу красується на тематичних заходах у перуці та з вражаючим декольте.



4. Венздей Аддамс, «Родина Аддамсів», Баррі Зонненфельд, 1991

Макабрична сатира на типову заможну американську родину — зі складними підлітками, фатальною мамою-домогосподаркою, набріоліненим татком і численними родичами, як і чимало чудових речей, виросла з карикатур у The New Yorker. Найрозкішніший вигляд, звісно, має матріарх родини Мортіша Аддамс, але вона, ніде правди діти, експлуатує приблизно той самий імідж, що й Ельвіра. Тож ми обрали для натхнення депресивну Венздей, яка надовго визначила амплуа Крістіні Річчі. Головне тут — дві тугі кіски та вовчий погляд спідлоба.



5. Міна, «Дракула», Френсіс Форд Коппола, 1992

Канонічний вампірський епос за романом Брема Стокера з Ґері Олдманом у напудреній перуці, Ентони Гопкінсом у ролі Ван Гельсінга та молодим Кіану Рівзом у двозначних сценах. Вайнона Райдер грає його наречену Міну, у якій граф Дракула впізнав дух своєї покійної дружини — причину дивовижних і зловісних подій. У усьому винна, звісно ж, жінка.



6. Клодія, «Інтерв'ю з вампіром», Ніл Джордан, 1994

Найкрасивіший фільм про вампірів зняв чудовий, хоч і нерівний ірландський режисер Ніл Джордан, який задовго до «Сутінків», серіалу True Blood та Джармуша зробив із кровопивців секс-символів. Трагедія вічного життя — це завжди трагедія, навіть якщо ти назавжди приречений мати вигляд молодого Бреда Пітта. Але у випадку героїні Кірстен Данст усе ще сумніше — їй ніколи не вдасться змінити зачіску й вирости, хоча пристрасті вона змушена відчувати зовсім не дитячі. Багато в чому нагадує нас, чи не так?



7. Місіс Ловетт, «Свіні Тодд: Демон-перукар із Фліт-стріт», Тім Бертон, 2007

Тім Бертон — король сучасного кіномакабру, а танці на межі життя і смерті — його коник. Зі своєю дружиною вони явно знайшли спільну мову в цьому, адже мало в кого Гелена Бонем Картер має настільки органічний вигляд. Кіномюзикл про помстивого голяра зі зламаним життям готичний наскрізь, але героїня Бонем Картер (спільниця Тодда та королева м'ясних пиріжків місіс Ловетт) анітрохи не губиться на тлі вікторіанських декорацій.



8. Елі, «Впусти мене», Томас Альфредсон, 2008

Зрушливий, хоч і трохи позерський фільм Томаса Альфредсона за скандинавським бестселлером, де вампіри слугують метафорою підлітків-аутсайдерів. Дівчинка Елі з нетиповою для скандинавів зовнішністю (у книжці все ще заплутаніше) приїжджає до сонного й занесеного снігом стокгольмського передмістя, щоб узяти під опіку сором'язливого та блідого Оскара. Варто визнати, що розпізнати її готичну натуру можна хіба що за мертвотною блідістю, здатністю ходити босоніж по снігу та річках крові, які вона залишає по собі.



9. Вірджинія, «Між», Френсіс Форд Коппола, 2011

Ще одна юна особа, яка занадто рано дізналася про тяготи небуття, — героїня значно менш помпезного, ніж «Дракула», трохи безглуздого, але дуже особистого фільму Копполи. Письменник, який спивається, їде в престур зі своєю книжкою про відьом і зрештою потрапляє до застиглого в часі містечка зі власною таємницею. Упродовж сюжету він зустрічає спочатку дух Едгара Аллана По, а потім чи то дівчинку, чи то привида у вікторіанських мереживах та з хворобливим рум'янцем на мертвотно-блідому обличчі.