Чому Річі Блекмор зі скандалом пішов із Deep Purple і як вирішив повернутися (6 фото)

Навіть найзатятіші оптимісти серед фанатів Deep Purple давно втратили надію на те, що гурт колись знову об'єднається зі своїм легендарним гітаристом і засновником Річі Блекмором. Надто багато мостів було спалено, надто багато взаємних звинувачень вилито в пресу.





Проте, як довів цей рік, у світі рок-музыки справді можливо все. У серпні Річі Блекмор шокував світову спільноту, коли несподівано вийшов на сцену разом із Deep Purple під час їхнього концерту в Нью-Йорку!



Уже після виступу маестро розповів журналістам, як узагалі народилася ця, здавалося б, божевільна ідея:

«Я відправив "електронного голуба" (повідомлення) Яну Ґіллану в Португалію, де він зараз живе, — зізнався Блекмор. — Я запитав: "Як би ти поставився до того, якби я вийшов на сцену просто на біс? Лише на одну пісню. Я не хочу нав'язуватися. Жодного тиску — просто заради старих добрих часів. Мені вже 81 рік". І йому, уявіть собі, шалено сподобалася ця ідея! Він запропонував це гурту, усі дали добро, і ми просто взяли й зробили це!»

Цей історичний вихід на сцену підвів красиву риску під 33-річною холодною війною. Адже обидві сторони не спілкувалися з того самого часу, як гітарист зі скандалом залишив гурт після концерту в Гельсінкі у далекому листопаді 1993 року.

Згадаймо, чому розпався золотий склад і як «Битва тривала» цілих три десятиліття.

Розділ 1. Іронія долі та альбом, який ніхто не хотів записувати

Історія стосунків Блекмора з гуртом, який він заснував у 1968 році, завжди була, м'яко кажучи, бурхливою. Він уперше пішов із Purple у 1975 році, розчарувавшись у фанковому звучанні альбому Stormbringer. Після успішного возз'єднання золотого складу (Mark II) у 1984 році давні тертя між гітаристом і вокалістом Яном Ґілланом спалахнули з новою силою, змусивши останнього піти в 1989-му.

Гурт спробував працювати з ексфронтменом Rainbow Джо Лінном Тернером, але продажі падали. Тоді керівництво лейблу наполегливо «порекомендувало» повернути Ґіллана, чия сольна кар'єра на той момент теж буксувала. Ані Блекмор, ані Ґіллан не були в захваті від цієї ідеї, але обидва погодилися спробувати зарити сокиру війни.

Вони змогли вгамувати взаємну неприязнь рівно на той час, щоб записати альбом 1993 року. За іронією долі платівка отримала назву «The Battle Rages On...» («Битва триває...»).





Запис тривав болісні 10 місяців, і результат нікого не вразив. Критики крутили носом, миттєво охрестивши альбом знущальним каламбуром: замінивши лише кілька літер, вони перейменували «The Battle Rages On» на «The Cattle Grazes On», що перекладається як «Худоба продовжує пастися». Цим критики натякали, що великий гурт перетворився на ледачу отару, яка жує жуйку і просто відробляє контракт. Публіка, на жаль, теж не виявила до релізу особливого інтересу.

Обидва лідери розуміли: магія зникла.

Розділ 2. Два геніальних, але нестерпних упертюхи

Стосунки між Ґілланом і Блекмором завжди нагадували бомбу з годинниковим механізмом.



«Річі — це не та людина, з якою можна помиритися у звичайному розумінні цього слова, — пізніше розповідав Ян Ґіллан. — Ми обидва неймовірні упертюхи. Так, він геній. Я завжди поважатиму його талант, просто не просіть мене поїхати з ним разом у відпустку».

Блекмор теж не ліз за словом у кишеню, описуючи свого колегу:

«Потрібно добре знати Яна, щоб зрозуміти, що він за людина. Він дуже проникливий і розумний чоловік. Але в його психіки є дивна, абсолютно нестерпна та відштовхувальна сторона, яку я просто не можу терпіти».

Уже за два тижні після початку європейського туру 1993 року Блекмор зрозумів, що з нього годі. Його вивело з себе те, що лейбл відмовився належним чином просувати перший сингл з альбому — пісню «Anya». Річі написав офіційного листа менеджменту, заявивши, що залишає гурт після завершення гастролей.

Гурт тримав майбутній розкол у таємниці, але на сцені атмосфера була розпечена до межі.

Розділ 3. Склянка води та фіаско в Бірмінгемі

9 листопада 1993 року на концерті в Бірмінгемі (Англія) ситуація вийшла з-під контролю. На велике роздратування Блекмора, цей концерт знімали на відео для майбутнього релізу.

Вийшовши на сцену перед першою піснею «Highway Star», Річі побачив, що між ним і глядачами стоїть оператор із камерою. Ображений гітарист розвернувся й пішов за лаштунки, змусивши гурт грати класичний хіт учотирьох!

Коли йому повідомили, що оператора прибрали, Блекмора вмовили вийти саме до його гітарного соло. Але, опинившись на сцені, він помітив того злощасного оператора, який просто перейшов на інший бік сцени.

«Я підбіг до хлопця з камерою, схопив склянку з водою й хлюпнув просто в об'єктив! Тільки так я міг змусити його відступити, — згадував Блекмор. — І, звісно, він відступив. Але я був такий лютий, бо все це дійство було абсолютним фіаско».

Цей інцидент назавжди увійшов в історію, оскільки концерт усе ж випустили на відео та аудіо під символічною назвою «Come Hell Or High Water» («Що б там не було»).

Розділ 4. Розрив у Гельсінкі

На момент свого фінального виступу у складі Deep Purple (17 листопада 1993 року в Гельсінкі перед 8000 глядачів) відданість гітариста гурту остаточно згасла.

Після концерту в гримерці вибухнув страшенний скандал. Ґіллан пізніше неохоче згадував про це, називаючи те, що сталося, «глибоко особистим».

«Проблема полягала в тому, що Річі вважав, ніби все здобуте гуртом — це винятково його заслуга. Але це було не так, — додав вокаліст. — Він був лише однією п'ятою частиною колективу».

Блекмор пішов, гримнувши дверима. Гурту довелося терміново рятувати японський тур, запросивши на заміну віртуоза Джо Сатріані. Пізніше місце постійного гітариста посів Стів Морс, а за ним — Саймон Макбрайд. Блекмор же відродив Rainbow, а згодом повністю присвятив себе середньовічній акустичній музиці.

Здавалося, Deep Purple залишилися для нього у далекому, безповоротному минулому.

=======

Епілог. Час лікує все

І ось, через 33 роки, крига скресла. Музиканти, яким уже перевалило за 80, зрозуміли, що життя надто коротке, аби витрачати його на давні образи.



«Буде чудово знову побачити цих старих хлопців, — з усмішкою сказав Річі Блекмор напередодні свого повернення. — Я просто подумав, що було б непогано дати людям знати про мої плани, бо, гадаю, багатьом хотілося б це побачити. Тож маю надію, що моя гітара не розстроїться, і я зможу зіграти все, що від мене знадобиться».