6 станцій метро, які збудували, але так і не відкрили для пасажирів (7 фото)

Під землею великих міст стоять платформи, яких пасажири ніколи не бачили. Будівельники заливали бетон, викладали плитку та готували зали до відкриття — а потім світло гасили назавжди. Причини були різними: брак коштів, війна, складна геологія чи зміни у планах забудови.

2 жовтня відзначають День метробудівника — чудова нагода зазирнути туди, куди не потрапить пересічний пасажир. Розповідаємо про 6 станцій-привидів із усього світу — від величного залу з вітражними вікнами до крихітної платформи, розрахованої лише на один вагон.





Сіті-Голл, Нью-Йорк, США

Станція Сіті-Голл відкрилася 27 жовтня 1904 року — в один день із першою лінією нью-йоркського метро. Архітектор Рафаель Гуаставіно спроєктував для неї склепінчасті стелі з фірмової плитки, вітражні вікна-ліхтарі та латунні люстри: вийшов не просто вхід до підземки, а справжній парадний зал. Платформа розташувалася на крутому вигині тунелю, і нові, довші вагони на ній просто не поміщалися. До цього додався й скромний пасажиропотік — близько 600–800 осіб на день. 31 грудня 1945 року двері станції зачинили назавжди.



Станція, яку спроєктували як парадну браму метро, прослужила пасажирам лише 41 рік.

Сьогодні Сіті-Голл слугує розворотною петлею для поїзда маршруту № 6. Якщо не виходити на станції «Бруклінський міст», а залишитися у вагоні, платформу видно крізь вікно — склепіння та люстри все ще на місці. Кілька разів на рік Нью-Йоркський музей транзита проводить туди платні екскурсії: квитки продають лише членам музею, і розкуповують їх за лічені хвилини.

Олдвіч, Лондон, Велика Британія

Станція відкрилася 1907 року під назвою «Стренд» — за назвою вулиці, під якою її збудували. У 1915 році її перейменували на Олдвіч, щоб не плутати з іншою гілкою підземки. Пасажирів сюди ходило небагато: у будні працювала лише одна колія, а в неділю станція взагалі не відкривалася. У 1994 році транспортне відомство Лондона вирішило, що міняти зношені ліфти заради такого пасажиропотоку невигідно, і 30 вересня станцію закрили.





Станція, яку закрили через дорожнечу ремонту, стала однією з найвпізнаваніших декорацій британського кіно.

Порожня й готова до зйомок станція швидко припала до душі Голлівуду. Тут знімали «V означає Вендета», «28 тижнів по тому» та фінал третього сезону серіалу «Шерлок». Під склепіннями досі висить реклама 1940-х років — така сама, яка зустрічала лондонців, котрі ховалися тут від бомбардувань під час Другої світової війни. Екскурсії станцією організовує Лондонський транспортний музей, але квитки на них розходяться так само швидко, як і в Нью-Йорку.

Аксо, Париж, Франція

Станцію збудували у 1921 році на пересадочній гілці паризького метро, але жоден пасажир так і не вийшов на її платформу. Проєкт передбачав, що Аксо стане проміжною зупинкою між двома лініями. Згодом виявилося простіше пустити човниковий маршрут напряму, без зупинки на проміжній станції, тож вихід на поверхню для Аксо вирішили взагалі не будувати.



Станція так і не отримала виходу на поверхню: дістатися до неї можна тільки поїздом.

Дістатися станції можна лише коліями — жодних сходів на поверхню тут немає. Зрідка сюди все ж пускають гостей: у 1993 році на платформі Аксо презентували пресі новий вагон серії MF 88. Табличка з цією датою досі висить у тунелі.

Цинциннаті, США — метро без жодного пасажира

У 1916 році жителі Цинциннаті проголосували за облігаційну позику на 6 млн доларів для будівництва кільцевої підземки завдовжки 26 км. Будівництво розпочалося 1920 року, але післявоєнна інфляція подвоїла ціни на матеріали, і коштів перестало вистачати. До 1925 року початкові кошти вичерпалися, а до 1927 року нових так і не знайшли. У 1928 році проєкт офіційно закрили — ще до початку Великої депресії, яка поставила остаточну крапку й позбавила місто будь-якої надії на метро.



Готові платформи Цинциннаті так і не дочекалися ні колій, ні поїздів — лише десятиліття тиші.

Під вулицями Цинциннаті досі стоять три готові станції — Рейс-стрит, Ліберти-стрит та Брайтонс-Корнер — із платформами та колонами, але без колій і поїздів. Довжина тунелю перевищує 3 км. У 2008 році місто оцінило два варіанти: засипати тунель землею за 19 млн доларів або законсервувати його в нинішньому стані за 2,6 млн. Обрали другий, дешевший шлях.

Кюмлінге, Стокгольм, Швеція

На початку 1970-х років влада Стокгольма планувала забудувати район Кюмлінге офісами та державними установами. Для майбутніх працівників заклали станцію на синій гілці метро. Проте житловий квартал так і не збудували: частину території відвели під заповідний природний парк, а потреба в офісах відпала. У 1977 році гілку відкрили, а станцію залишили у чорновому вигляді — голий бетон без табличок та вказівників.



Платформа, яку так і не добудували, з часом обросла власною міською легендою про поїзд-привид.

Серед жителів Стокгольма прижився похмурий жарт: «Bara de döda stiger av i Kymlinge» — «У Кюмлінге виходять лише мертві». Легенда об'єднала станцію з іншою міською історією — сріблястим поїздом Silverpilen, вагоном без звичного зеленого фарбування, який нібито уночі везе пасажирів у нікуди. Побачити платформу Кюмлінге можна й сьогодні — з вікна поїзда, який прямує до станції Акалла, одразу після зупинки Галлонберген.

Троїце-Ликово

Станцію збудували у 2008 році на перегоні між «Строгіно» та «Крилатським» — найдовшому в московському метро, 6,6 км без зупинок. За нормами безпеки такий довгий перегін потребував проміжного евакуаційного пункту, тож інженери звели технічну платформу завдовжки лише 26 метрів — рівно під один вагон.



Станція існує задля безпеки пасажирів на крайній випадок — і про її існування рідко згадують навіть місцеві жителі.

Пасажирів сюди не возять: персонал потрапляє на платформу лише через кабіну машиниста. Наземний вихід схожий на звичайний торговий павільйон, і більшість жителів району про нього навіть не здогадуються. Проєктувальники колись закладали можливість перетворити «Троїце-Ликово» на повноцінну станцію, але старовинне село над нею є пам'яткою історичної забудови, тож це навряд чи станеться.

Яка з цих шести станцій здивувала вас найбільше?