Чим закінчилися спроби науковців навчити приматів розмовляти (10 фото)

Давно відомо, що мовлення — це не лише інструмент людського інтелекту, а й невід'ємна частина процесу його формування. Тож цілком природно, що науковці, які з давніх-давен намагаються «олюднити» тварин, насамперед прагнуть навчити їх говорити. Нічого не змінилося й досі, з тією лише різницею, що безуспішні спроби розговорити коней та котів лишилися в минулому, а всі зусилля спрямовано на найперспективніших братів наших менших — приматів.





Ще з глибокої давнини спроби навчити мавп людського мовлення робилися неодноразово, але безрезультатно. Примати опановували столові прибори, звикали до одягу й навіть набували шкідливих звичок, як-от куріння та пияцтво, а вот говорити навідріз відмовлялися.



Перших успіхів вдалося досягти лише 1916 року. Англієць Вільям Фернесс зміг навчити орангутана більш-менш чітко вимовляти слова «папа» та «чашка». Для цього знадобилося чимало зусиль і часу, але його не було згаяно намарно. У процесі тривалого експерименту дослідник з'ясував, що мавпи видають звуки, не залучаючи язик та губи. Це ускладнювало роботу, але додавало їй певної чіткості.

У середині XX століття психологи — подружжя Кіт та Кетрін Гейс — порівняли логічні здібності шимпанзе на ім'я Вікі та кількох людських дітей. На свій подив, науковці виявили, що різниця в інтелекті виявилася не такою вже й великою. Під час експерименту Вікі навіть вдалося вивчити чотири слова, хоча й з великими труднощами.





Шимпанзе Уошо «спілкується» з Алленом Гарднером

Праця Кіта та Кетрін стала у пригоді через 10 років. Інша сімейна пара психологів, Аллен і Беатріс Гарднери, переглядаючи зафіксовані на кіноплівці заняття з шимпанзе Вікі, помітили, що всі слова, які мавпа намагається вимовити, вона підкріплює специфічною жестикуляцією. Рухи лап і голови тварини були настільки виразними, що навіть без звуку було зрозуміло, що саме вона хоче сказати.

Таким чином Гарднери дійшли висновку, що лінгвістичні здібності мавп найкраще досліджувати, спираючись на жести та міміку. Щоб перевірити свою здогадку, подружжя придбало самку шимпанзе на ім'я Уошо й почало навчати її мови жестів амслен, якою у США та Канаді користуються люди з порушеннями слуху.



Аллен і Беатріс навчають Уошо

Для тварини створили спеціальні, максимально сприятливі умови: Уошо мешкала не у вольєрі, а в родині Гарднерів — на правах дитини. На думку психологів, такий підхід допомагав тварині краще адаптуватися до спілкування з людьми та швидше засвоювати матеріал.

У процесі навчання Уошо показували певний предмет, а потім складали її пальці в жест, який його позначав. Так у свідомості тварини закріплювали асоціативний зв'язок. Згодом шимпанзе навчилася комбінувати жести, складаючи нескладні фрази. Три роки наполегливої праці дали змогу навчити тварину 85 слів, а ще через два роки Уошо вже знала 160 слів.



Гарднери помітили цікаву особливість: деяким предметам мавпа давала вигадані нею ж назви. Вони складалися з двох частин, одна з яких позначала річ або істоту, а інша — якусь її важливу властивість. Холодильник мовою Уошо називався «ящик-холод», кавун — «пити-цукерка», а лебідь — «вода-птах».

Та найбільше вразила науковців здатність Уошо лаятися: якось, аби висловити своє крайнє обурення, тварина використала слово «брудний», хоча застосовувати його в такому значенні її ніхто не вчив. Так психологи з'ясували, що людиноподібні мавпи здатні до абстрактного мислення, а точніше — володіють метафорами й можуть використовувати слова в переносному значенні.



Шимпанзе бонобо

На початок 1970-х років у світі налічувалося близько десятка шимпанзе, які володіли мовою жестів. Мало того, виявилося, що символічне мислення притаманне й іншим приматам, як-от карликовим шимпанзе бонобо та горилам. Бонобо виявилися в цьому плані найкмітливішими. Науковцям відомий випадок, коли навчена мові жестів самка з власної ініціативи взялася за «просвітництво» свого дитинчати й успішно навчила його кількох простих жестів.

Цей цікавий випадок змусив науковців особливо прискіпливо придивитися до бонобо. Невдовзі чимало дослідників переконалися в тому, що саме ці невеликі шимпанзе є найближчими до людини за рівнем інтелекту.



Незвичні дослідження, якими захопилися зоологи, психологи та лінгвісти в різних куточках планети, не могли не викликати хвилю критики з боку скептично налаштованих колег. Головним аргументом у суперечках було те, що мавпи демонстрували лише ті жести, які вже бачили у виконанні людей, тобто просто копіювали їх.

У своїй книжці «Коли горила заговорила» науковий журналист Борис Жуков писав таке:

Перші публікації Гарднерів викликали сенсацію — і, звісно ж, хвилю сумнівів та критики. Під сумнів було поставлено буквально всі їхні результати, починаючи від самого факту активного використання мавпою такого розлогого набору знаків. Але головний удар припав на інтерпретацію. «Зміст побаченого зрозуміла людина, яка й приписує цю здатність мавпі», — писав психолог Герберт Террейс, коментуючи «складені» висловлювання Уошо.



Паралельно з Гарднерами дослідження в цьому напрямі проводив ще один науковець — Девід Премак. Його підопічною була шимпанзе Сара, яку він навчав за особливою методикою передачі інформації за допомогою абстрактних фігур, кожна з яких позначала предмет, його властивість або дію. Для спілкування із Сарою Премак розробив особливу мову, яка давала змогу комунікувати шляхом демонстрації символів.

Усе відбувалося дуже просто: аби повідомити щось Девіду, Сара знаходила в коробці відповідну фігуру й чіпляла її на магнітну дошку. Метод Премака мав важливу перевагу — його не можна було розкритикувати у стандартний спосіб. Зазвичай скептики стверджували, що мавпа складає пальці як їй заманеться, а науковці інтерпретують цей жест так, як їм зручно.



У випадку із Сарою звинуватити експериментатора в ненауковому підході було неможливо, оскільки тварина впевнено діставала з набору фігуру з чітко закріпленим значенням. Праця Девіда Премака із Сарою переконала багатьох, що мавпа користується засвоєними значеннями цілком усвідомлено.

Ще через десять років, уже у 80-ті, перспективний метод Премака вдосконалили. Це дало змогу молодому самцю бонобо на ім'я Канзі вивчити 600 слів! Цікаво, що його мати виявилася абсолютно нездатною до навчання мовлення, тому Канзі та його сестра виконували роль перекладачів, пояснюючи їй значення слів.

Утім, попри всі успіхи, плекати особливих ілюзій щодо мавп не варто. Вже достеменно відомо, що їхній інтелектуальний розвиток відбувається в перші роки життя, і далі вони залишаються з тим, що встигли за цей час засвоїти. Як правило, за рівнем розвитку вони близькі до дво- чи трирічних дітей, і досягти подальшого прогресу в навчанні вже неможливо.

До того ж слід пам'ятати, що вимова слів непідвласна ні мавпам, ні іншим ссавцям. Для цього потрібні точні рухи губ і язика, а також серйозний контроль за диханням. Водночас мозок людиноподібних мавп виявився достатньо розвиненим у тих зонах, які відповідають за мовлення. З огляду на це залишається лише дивуватися, чому еволюція не сприяла появі у мавп мовленнєвих навичок.



Наостанок варто згадати про один цікавий і дивовижний випадок. Одна з мавп, які брали участь в експерименті з навчання мовлення, сказала про померле кошеня: «Воно пішло туди, звідки не повертаються». Чи не здається вам, що мавпи значно розумніші, ніж здаються, і знають те, що поки невідомо жодній людині?

Дуже рідко висловлюватися у примітивний спосіб вдається навчити й інших тварин, наприклад, собак. Але в цьому випадку йдеться радше про вироблення рефлексів на рівні циркових трюків, аніж про усвідомлене мовлення.