Мгінго — найгустонаселеніший острів у світі (10 фото)
Острів Мгінго розташований на озері Вікторія в Африці. Його площа становить приблизно 1,8 тисячі кв. м, і в його халупах мешкає 131 особа. Ці люди заснували «сенатську республіку», живуть з рибальства та не підпускають до своєї спільноти чужинців. Острів є спірною територією між Кенією та Угандою.
Острів Мгінго був заселений лише у 1991 році. Тоді двоє кенійських рибалок, Далмас Тембо та Дордж Кібебе, наважилися висадитися на ньому. Перш ніж вирушити на Мгінго, вони провели обряд вигнання злих духів, адже серед африканців, які мешкають довкола озера Вікторія, ходив поголос, ніби острів є домівкою злого духа Калеле. Старий чаклун вигнав Калеле. Тембо пізніше зізнавався, що за цей обряд їм довелося віддати 300 кг риби. 
Згодом до двох відважних рибалок приєдналися близько 60 африканців із Кенії, Уганди та Танзанії. Мотивом заселення Мгінго була не лише перспектива багатого улову, а й прагнення створити власну «державу» — комуну без нерівності та зла. До 2009 року населення Мгінго досягло 131 особи, і після цього «почесні сенатори», першопоселенці Тембо та Кібебе, вирішили більше нікого до своєї громади не приймати. 
Основу улову тут становить нільський окунь. За тиждень родина може заработити до 200–250 доларів — це середній дохід африканців у сусідніх країнах за 2–3 місяці. 
Зберігати самостійність «державі» Мгінго вдається завдяки тому, що острів є спірним між Кенією та Угандою: жодна з цих країн не може включити його до складу своєї території, а тому вони заплющують очі на цих рибалок. 
Протягом останніх двадцяти років обидві країни дев'ять разів вступали у збройні конфлікти через Мгінго. Спочатку берегова охорона як Кенії, так і Уганди трощила човни рибалок, рвала їхні сіті й навіть застрелила шістьох осіб. Однак згодом обидві держави дійшли згоди, що комуна повинна сплачувати податок і тим, і іншим. 
У результаті податок, який відраховують і Кенії, і Уганді, становить по 25% від заробітку рибалок. Ще 10% іде на утримання апарату та сил самооборони комуни. Тобто жителі Мгінго змушені платити за свою свободу 60 відсотками чесно заробленого. Утім, навіть решта 40% дозволяють їм жити в рази краще за своїх сусідів уздовж озера Вікторія. 
На цьому острівці працюють п'ять барів, салон краси, аптека, а також кілька готелів і чотири будинки розпусти: чоловіки зайняті рибальством, а їхні дружини та родички підробляють проституцією. За правилами комуни Мгінго, чужинцям заборонено перебувати тут понад добу. 
Керують комуною довічно двоє «почесних сенаторів» — Тембо та Кібебе, її батьки-засновники, а також ще п'ятеро виборних сенаторов (ними можуть стати лише чоловіки, старші за 30 років). Рішення у цій сімці сенаторів ухвалюють простою більшістю. 
Найсуворішим покаранням на острові є вигнання з нього, а звичайним — шмагання солом'яними батогами. За двадцять років існування «держави» з неї вигнали шістьох осіб — усіх за крадіжки. 
Поруч із Мгінго, лише за 200 метрів від нього, розташований ще один острів — Усінго. Він досі безлюдний, попри нестерпну тісноту в комуні: вважається, що на Усінго також живе злий дух на ім'я Тук. Туди ж нібито перебрався й вигнаний із Мгінго дух Калеле. Жителі комуни за весь цей час так і не змогли знайти чаклуна, здатного здолати одразу двох можутьніх духів. Усінго також є спірною територією між Кенією та Угандою, але військовослужбовці обох країн відмовляються там таборуватися з тієї ж причини — через страх перед злими духами. На Усінго є лише кілька тимчасових споруд, у яких зредка зупиняються біологи із Першого світу, які досліджують озеро Вікторія та його мешканців.
