Фотографи з 14 країн зазнімкували природу — і кожен побачив щось своє (26 фото)

Кажуть, що гарну фотографію природи легко впізнати: величний захід сонця, ведмідь біля річки, туман над горами. Але журнал AAP Magazine у 60-му випуску під назвою «Природа» (Nature) вирішив заперечити це кліше. У ньому зібрано роботи 25 фотографів із 14 країн трьох континентів, і кожен із них розуміє слово «природа» по-своєму. Світлячки й пелікани, берегові лінії та листя дерев, леопард у дрімоті й птах-носоріг — усе це опинилося поруч в одній добірці. Розповідаємо, хто переміг і що стоїть за кожним кадром.





Не лише пейзажі: що таке природа в баченні 25 фотографів

Коли фоторедактори AAP Magazine оголосили тему 60-го випуску — «Природа», — вони навмисно не стали її звужувати. Жодних уточнень чи окремих категорій. Результат виявився передбачуваним у найкращому сенсі цього слова: фотографи принесли все, що вважають природою самі.

Частина авторів зосередилася на масштабі — горизонтах, узбережжях, лісових масивах. Інші, навпаки, наблизилися впритул: прожилки листка, фасеткове око комахи, крапля води на пелюстці. Треті обрали середню відстань — ту саму, з якої тварини виглядають самими собою, а не символом чи декорацією.



Бенгальський тигр у національному парку Пілібхіт — світлина Ануджа Равла з Індії, одного з 22 володарів заохочувальних відзнак

У добірці знайшлося місце і мавпам, і пеліканам, і деталізованим ботанічним етюдам. Але сама логіка відбору важливіша за окремі мотиви: світлини чергуються так, що масштаб постійно змінюється. За широким пейзажем іде макрозйомка, за тихою сценою — щось майже сюрреалістичне. Колекція не дає оку звикнути.





Знімок із серії «Пелікани Керкіні» фінського фотографа Сеппо Туомаала. Озеро Керкіні на півночі Греції — одне з головних місць зимівлі пеліканів у Європі

Трійка переможців: що вони зняли і чому це спрацювало

Перше місце посів Дев Кумар із Малайзії з серією «Невисловлене» (Unspoken). Друге — Тібо Жербальді із Франції та США з проєктом «Живі узбережжя» (Living Coastlines). Третє дісталося італійцеві Луці Педернескі з серією «Загублені світи» (Lost Worlds).

Три переможці — три різні погляди. Кумар працює з тишею та поглядом: його кадри будуються на контакті між фотографом і твариною, на тій миті, коли між двома істотами щось народжується без слів. Жербальді знімає узбережжя — не як листівку, а як живу систему, де океан, суходіл і живі істоти безперервно взаємодіють між собою. Педернескі занурюється вглиб — його «загублені світи» нагадують, що поруч із нами існують середовища, про які більшість людей навіть не замислюється.



«Сни» — із серії «День із життя дитинчати леопарда» Тургая Узера (США). Серія здобула заохочувальну відзнаку



«Родич № 7» із серії «Погляд» іспанського фотографа Хосе Антоніо Аскутіа. Портрети приматів, які дивляться просто в об'єктив, — один із найсильніших візуальних прийомів добірки



«Крокодил» із серії «Що залишається» (What Remains) Тадеуса Біберауера (Німеччина). Хижак розчиняється в каламутній воді — видно лише око

Крім трьох призових місць, заохочувальні нагороди отримали 22 фотографи з Німеччини, Іспанії, США, Фінляндії, Румунії, Франції, Ірландії, Південної Кореї, Італії, Індії та Португалії.

Світлини, які хочеться роздивлятися

Серед робіт заохочувального туру є знімки, що надовго приковують увагу. Олексій Сачов із Німеччини зняв серію «Зоряні кораблі» (Starships) — її героями стали не космічні апарати, а насіння рослин, яке під час макрозйомки справді нагадує зоряний флот. Кармен Враняу з Румунії представила нічні етюди — серію «Ноктюрн» (Nocturne), де нічний ліс стає схожим на живописне полотно.



«Очі за межами кадру» — із серії «Невисловлене» переможця конкурсу Дева Кумара (Малайзія). Саме ця робота принесла йому перше місце



«Ноктюрн III» румунської фотографині Кармен Враняу. Біла квітка на чорному тлі — мінімалізм, де темрява виступає повноцінним елементом композиції

Шон Росінскі зі США сфотографував світлячків — тих самих, яких багато хто бачив у дитинстві, а згодом забув. Його серія «Світлячки!» (Fireflies!) повертає це відчуття: мерехтливі цятки в темряві, і більше нічого — але цього цілком досить. Тібо Андрійо із Франції обрав зовсім інший масштаб — морських їжаків та їхні голки в серії «Art’scalaphe»: назва є грою слів, що відсилає до слова «скарабей» (scarabée французькою).



«Живі узбережжя» (Living Coastlines) Тібо Жербальді — друге місце. Узбережжя як екосистема, а не як тло для пейзажу



Із серії «Світлячки!» Шона Росінскі (США). Світлячки — комахи родини Lampyridae, здатні до біолюмінесценції. У США вони широко поширені на сході країни

Природа не стоїть на місці — і хороші знімки це знають

Один із провідних мотивів, що об'єднує роботи різних авторів у цій добірці, — рух. Не екшн, не драма, а повільна, майже невловна зміна. Світло змінюється протягом години. Рослини тягнуться до вікна. Сезон перетікає в сезон. Тварина зникає з кадру.

Янг Мо Лі з Південної Кореї сфотографував гірський пік у серпанку — серія має назву «Повільне руйнування» (The Slow Undoing). Назва влучна: гори здаються вічними, але вони теж змінюються — просто з іншою швидкістю, ніж ми звикли помічати.



«Прихована вершина» із серії «Повільне руйнування» (The Slow Undoing) Янг Мо Лі (Південна Корея). Гори в тумані — класичний мотив, проте тут він працює як теза, а не як декорація



«Завмерлий у часі» Джеремі Януса (США). Крига фіксує мить буквально — і саме це перетворює знімок на метафору

Джеремі Янус зі США сфотографував щось замерзле — предмет, рослину чи відбиток, що опинилися в крижаній пастці. Це теж історія про час: природа вміє зупиняти мить краще за будь-якого фотографа.



«Шатл» із серії «Зоряні кораблі» (Starships) українсько-німецького фотографа Олексія Сачова. Частинки планктону під час макрозйомки виглядають як літальні апарати — і це не метафора, а суто оптичний ефект

Коли знайоме відкривається по-новому

Мабуть, найкраще, на що здатна фотографія природи, — це повертати нам відчуття захвату перед тим, що ми звикли вважати буденним. Береза — дерево, повз яке проходять щодня. Але зазнімкована у вдалий момент і з потрібного ракурсу, вона стає чимось, на що хочеться дивитися довго.



«Дерево мадроне» із серії «І зійде сонце» (And the Sun Will Rise) Крістін Со (США). Мадроне — вічнозелене дерево тихоокеанського узбережжя Північної Америки з характерною червоно-коричневою корою



«Вир» (Vortex) із серії «Art’scalaphe» Тібо Андрійо (Франція). Назва серії — гра слів, що відсилає до французького scarabée («жук»)



Ця робота італійського фотографа посіла третє місце. Нічні вершини від Доломітів до Ісландії: туман, зоряне небо й тиша, в якій гори виглядають так, ніби людини тут ще ніколи не було.

Саме тому в добірці так багато авторів, які працюють серіями, а не поодинокими кадрами. Серія створює контекст: бачиш не просто птаха, а птаха в його стихії. Не просто квітку, а те, як вона змінюється від ранку до вечора. Серія вимагає від глядача дещо більше уваги — але й винагороджує більшим.



«Спостерігач у тумані» із серії «На краю темряви» (On the Edge of Darkness) Рівки Катван (США). Тварина в тумані — там, де межа між видимим і невидимим стирається



«Елементи життя» Джеймса Країчека (США). Рослинні форми зблизька — наче розглядаєш карту незвіданого континенту



«Ваза» із серії «Природа в кольорі» (Nature in Color) Бімі Янга (США). Квітка, що виглядає як витвір дизайну, — і навпаки



«Природа в сутінках» (Twilight Nature) Алін Таеб (Франція). Сутінки змінюють усе — барви, обриси, настрій



«Пташиний острів, Кульякан, Мексика» із серії «Невідомий ландшафт Мексики» (The Unknown Landscape of Mexico) Браяна Оверкаста (США/Мексика)



«Пауза» із серії «Колір присутності» (The Color of Presence) Тері Фіглюцці (США). Зупинитися й помітити — саме цього вміння вчать ці світлини



«Розгалуження» із серії «Сліди природи» (Nature’s Traces) К'яри Вілмор (Ірландія). Візерунки, які природа створює сама



«Видимий рух» (Apparent Motion) Даріо Бонетто (Італія). Довга витримка чи розфокус — рух, невловимий для людського ока, проте відчутний для камери

Навіщо споглядати природу не кваплячись

Добірка AAP Magazine #60 не має єдиного маніфесту — і це цілком природно. Природа не говорить одним голосом. Але якщо спробувати знайти спільний знаменник для 25 різних поглядів, він звучатиме приблизно так: природа — це не щось далеке й недосяжне. Вона поруч, варто лише зупинитися й подивитися уважніше.



«Побачити знову» (Seeing Again) Джулі Ван (США). Жоржина в сепії: квітка, яку бачили тисячі разів, — і раптом помічаєш, що пелюстки утворюють математично досконалий візерунок

Світлячок живе лише тиждень. Насінина падає і пускає паросток за кілька хвилин. Туман розсіюється протягом години. Більшість цих подій розгортається без жодних свідків. Хороші фотографи — ті, хто опиняється поруч і нікуди не поспішає.

Природа — це не обов'язково грандіозні пейзажі. Іноді достатньо кинути погляд на листок, комаху чи промінь світла на стіні. Потрібна лише звичка помічати.

Що в цій добірці вразило вас найбільше — макрозйомка чи панорамний пейзаж?

22 фото, які доводять, що природа теж уміє дивувати

Дивовижні пейзажі природи — 20 фотографій

Дивовижні фотографії природи від майстра пейзажного фото Джеймса Епплтона