Аварія на шахті Сан-Хосе (2 фото)
У серпні 2010 року в чилійській пустелі Атакама стара мідна шахта Сан-Хосе із гуркотом завалилася всередину. Колосальний гранітний моноліт вагою 700 тисяч тонн відірвався від скельного масиву й наглухо заблокував спіральний тунель. Земля на поверхні здригнулася, а з вентиляційних стволів вирвалися клуби цементного пилу. У цей момент на глибині 700 метрів під розпеченою кам'яною товщею перебували 33 шахтарі. 
Щоб осягнути масштаб катастрофи: 700 метрів суцільної гірської породи дорівнюють висоті двох Ейфелевих веж, поставлених одна на одну. Навколо стояла непроглядна темрява, температура трималася на позначці 35 градусів тепла за вологості понад 90 відсотків. Повітря швидко наповнювалося важкою зависсю. Гірники дісталися аварійного укриття, розрахованого лише на 25 осіб на дві доби. Уся провізія в металевій шафі складалася з кількох банок консервованого тунця, пачки сухого печива та каністри із залишками згущеного молока.
Паніка в замкненому просторі вбиває за кілька днів. Бригадир зміни Луїс Урсуа одразу взяв командування на себе й установив найсуворіший розпорядок. Гірники заховали убогу їжу під замок і запровадили режим жорсткої економії. Кожні 48 годин кожен отримував дві чайні ложки тунця, ковток розведеного молока та половину сухого печива. Замість питної води вони цідили технічну рідину з радіаторів важких кар'єрних машин, пропускаючи її через саморобні вугільні фільтри. Бригадир чітко розподілив обов'язки, організував санітарну зону у дальньому штреку й наказав дотримуватися робочого графіка, аби зберегти дисципліну та ясність розуму.
На поверхні шахту вже вважали братською могилою. Рідні гірників розбивали наметове містечко біля воріт, поки інженери наосліп бурили розвідувальні свердловини крізь примхливу породу. Бури постійно ламалися й відхилялися вбік. На 17-й день один із зондів пробив склепіння тунелю на глибині 688 метрів. Робітники на поверхні почули ритмічний металевий стукіт знизу. Коли сталеву трубу підняли нагору, на буровій коронці червонів напис фломастером: «З нами все гаразд в укритті, усі 33».
Записка підняла на ноги найкращих фахівців світу, включно з експертами НАСА. Розпочалася рятувальна операція рекордної складності. Через вузьку свердловину діаметром лише 12 сантиметрів шахтарям на міцних тросах спускали пластикові капсули з електролітами, поживною сумішшю, чистим одягом і ліхтарями. Рятувальники налагодили світлодіодне освітлення, що імітувало зміну дня й ночі, аби відновити циркадні ритми людей. Під землею чоловіки скинули в середньому по 10 кілограмів ваги, але зберегли абсолютну згуртованість.
Інженери пробурили рятувальний ствол завширшки 66 сантиметрів. Чилійські військові зібрали вузьку сталеву капсулу «Фенікс», оснащену кисневим балоном і датчиками пульсу. На 69-й день ув'язнення перший рятувальник спустився на тросі в темну свердловину. Гірників піднімали на поверхню по одному. Підйом кожної людини крізь кам'яну товщу тривав близько 15 хвилин.
Бригадир Луїс Урсуа поступився чергою товаришам і зайшов у рятувальну капсулу найостаннішим. Через 69 діб після обвалу всі 33 шахтарі вийшли на денне світло живими. 
