Верблюди, віслюки та собаки-терапевти: найнезвичніші способи навчити людей читати (11 фото)

Щороку 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності. У 1966 році його започаткувала ЮНЕСКО, щоб нагадати: читати й писати досі вміють не всі. За даними організації станом на 2025 рік, 739 мільйонів дорослих на планеті залишаються неписьменними. Саме тому люди по всьому світу вигадували найнеймовірніші способи доправити книжку туди, куди не проїде авто й не дійде вчитель: вантажили томи на верблюдів, сідлали віслюків, залучали собак і навіть запускали мелодрами в прайм-тайм. Розповідаємо п'ять таких історій — від колумбійських джунглів до мексиканського телеекрана.





Альфа та Бето: віслюки на ім'я «Алфавіт»

У 1997 році вчитель початкової школи з колумбійського містечка Ла-Глорія помітив, що його учні не виконують домашніх завдань. Причина виявилася простішою нікуди: у радіусі багатьох кілометрів книжки були тільки в нього вдома. Луїс Умберто Соріано Боорке взяв 70 власних книжок, нав’ючив їх на єдиного віслюка й ще до світанку вирушив крізь сельву — об'їжджати обійстя одне за одним.



Дерев'яні полиці на сідлах Соріано збив сам — у кожній вміщалося кілька десятків книжок. Спочатку в колекції було лише 70 томів, і всі — з власної бібліотеки

Невдовзі він узяв другого віслюка та прикріпив до сідел обох дерев'яні полиці. Тварин назвав Альфа та Бето: разом — alfabeto, тобто «алфавіт» іспанською. Проєкт отримав назву «Бібліобурро» — від слів biblioteca («бібліотека») та burro («віслюк»). Маршрут пролягав крізь зони збройного конфлікту; Соріано ризикував життям під час кожного виїзду, але не зупинявся.





Після репортажу журналіста Хуана Ґоссаїна у 2003 році пакунки з книжками посипалися з усього світу. Сьогодні колекція «Бібліобурро» налічує понад 7 000 томів

У 2003 році про проєкт розповів відомий колумбійський радіожурналіст Хуан Ґоссаїн — і з усього світу посипалися пакунки з книжками. Згодом колекція зросла до понад 7 000 томів. Документальний фільм про «Бібліобурро» вийшов на американському телеканалі PBS та приніс Соріано міжнародну славу — хоча сам він і досі щовихідних вирушає в дорогу сам, із тими ж двома віслюками.

Верблюди йдуть туди, куди не проїде автобус

У жовтні 1996 року бібліотекар Вайкліф Олуоч у місті Ґарісса на півночі Кенії підрахував: книжки в його сховищі є, а читачів немає. Жителі регіону — напівкочові скотарі, переважно етнічні сомалійці. Дістатися до стаціонарної бібліотеки вони не можуть фізично: степ, бездоріжжя, рівень неписьменності перевищує 85%.



Кожен верблюд несе два ящики по 200 книжок. Третій у каравані — запасний, він перевозить спорядження бібліотекаря

Рішення Олуоча здавалося цілком логічним для цих місць: залучити верблюдів. Кенійська національна бібліотечна служба (Kenya National Library Service) запустила верблюжу бібліотеку — трьох тварин на один маршрут. Перший верблюд несе два ящики по 200 книжок. Другий — намет, розкладні стільці й стіл. Третій — особисті речі бібліотекаря та погонича. На місці книжки розкладають просто на рогожах під акаціями, і жителі навколишніх сіл приходять обирати собі видання.



Бібліотека працює чотири дні на тиждень і обслуговує 12 стоянок. Читачі знають маршрут напам'ять і чекають на верблюдів, мов на автобус

Сьогодні служба має 9 верблюдів, три окремі каравани й два базові центри — у Ґаріссі та Ваджирі. Працюють із понеділка по четвер, охоплюють 12 точок. Зареєстровано понад 3 500 постійних читачів — і це в регіоні, де ще нещодавно папір та олівець вважалися рідкістю.

«Слони йдуть! Слони йдуть!»

У 2012 році в лаоській провінції Сайябулі з'явилася єдина у світі слоняча бібліотека. Організація Room to Read («Простір для читання», заснована у 2000 році) об'єдналася з двома місцевими неурядовими організаціями — ElefantAsia та Action with Lao Children — і завантажила на слонів 640 дитячих книжок лаоською мовою.



Під час першого рейсу слони відвідали чотири початкові школи, де навчаються понад 1 000 дітей. Багато з них уперше тримали в руках книжку рідною мовою

Коли слони заходили в шкільні ворота, сотни дітей ставали в чергу й скандували: «Слони йдуть! Слони йдуть!» Книжки приймали просто з рук бібліотекаря, який сидів на тварині. Після роздачі — пісні, читання вголос, ігри на розуміння тексту. Проєкт мав подвійну мету: підтримати дитячу грамотність та привернути увагу до долі азійського слона, занесеного до Червоної книги.



Азійський слон — національний символ Лаосу. Гірські стежки провінції Сайябулі занадто вузькі для авто, але слон пройде де завгодно

Слони — не випадковий вибір транспорту. У Лаосі вони тисячоліттями були робочими тваринами та національним символом. Стежки в гірських селах провінції Сайябулі занадто вузькі та круті для автомобіля, але слон пройде де завгодно. Саме тому він отримав читацький квиток раніше, ніж чимало бібліотечних автобусів.

Собака не перебиває і не сміється

У листопаді 1999 року в головній бібліотеці Солт-Лейк-Сіті, штат Юта, відбулися перші «Собачі післяполудні» — Dog Day Afternoons. Організація Intermountain Therapy Animals запропонувала дітям, яким важко читати, спробувати щось незвичне: читати вголос собаці.



Програма R.E.A.D. стартувала в Солт-Лейк-Сіті у 1999 році. Перші заняття відбулися просто в міській бібліотеці — чотири недільні сесії поспіль

Логіка проста. Дитина затинається, неправильно вимовляє слово, губить рядок — собака не перебиває, не виправляє й не сміється. Вона просто лежить поруч і слухає. Тривожність спадає, концентрація зростає, як і бажання розгорнути книжку наступного разу. Пілотне дослідження в школі Беннион у Солт-Лейк-Сіті у 2000 році зафіксувало відчутне зростання показників читання в учасників програми.



Собака-терапевт слухає і не виправляє. Саме це знімає напругу й допомагає дітям читати впевненіше

Програма отримала назву R.E.A.D. — Reading Education Assistance Dogs (у перекладі: «Собаки-помічники в навчанні читання»). До участі допускають лише сертифікованих тварин-терапевтів — вони пройшли спеціальний відбір і працюють разом із господарем-волонтером. Сьогодні понад 3 500 таких пар зареєстровано у США, Європі та Південній Африці. Програма діє в школах, бібліотеках і реабілітаційних центрах.

Мелодрама як підручник

1975 рік. Мексиканський продюсер Мігель Сабідо переконаний: люди дивляться телевізор — отже, телевізор може їх навчити. Спільно з найбільшою мексиканською телемережею Televisa він запускає теленовелу «Ven Conmigo» («Ходи зі мною»). Це мелодрама про сільських жителів, які ходять на курси для дорослих і вчаться читати. Уроки грамотності вплетені в сюжет так, що глядач їх майже не помічає.



Серіал «Ven Conmigo» виходив п'ять разів на тиждень по 30 хвилин і збирав вищі рейтинги, ніж звичайні розважальні теленовели Televisa

В одному з епізодів персонажі згадують адресу, де можна отримати безкоштовний буквар. Наступного дня туди прийшли 25 000 людей. Держава не очікувала такого попиту. За підсумками сезону 1975–1976 років на курси грамотності для дорослих записалися 840 000 нових учнів — приріст становив 63%.



Наступна теленовела Сабідо — «Acompáñame» (1977) — була присвячена плануванню сім'ї та привела до зростання продажів контрацептивів у Мексиці на 23%

Метод Сабідо згодом назвали entertainment-education — «розважальна освіта». Суть проста: глядач стежить за улюбленими героями й непомітно для себе змінює поведінку. Через два роки Сабідо використав ту саму схему для популяризації планування сім'ї — теленовела «Acompáñame» («Супроводжуй мене») привела до зростання продажів контрацептивів у Мексиці на 23%. Методику взяли на озброєння десятки країн.

Собаки, віслюки, верблюди, слони та телевізор — усі вони вирішували одне завдання: здолати відстань між людиною та літерою. Іноді для цього потрібна дорога. Іноді ж достатньо тихого собаки поруч.

Який із цих способів здається вам найнесподіванішим?