Як довести звичайного сантехніка до сліз і розпачу менше ніж за 5 хвилин? (7 фото)

Людство навчилося відправляти апарати до інших планет, будувати орбітальні станції та створювати роботів, здатних самостійно пересуватися Марсом.





Здавалося б, вершина побутової інженерної думки вже давно мала б зупинитися десь на рівні «розумного» холодильника. Але є одна сфера, де японські інженери вирішили піти значно далі.

Туалет.

Якби місцевий сантехнік зіткнувся з японськими технологіями, для нього це виглядало б як знущання з професії.



Ну це, коротше. Я там щось натиснув, і воно тепер за мною ганяється

І це не жарт. Хоча, наприклад, у «Сімпсонах» саме про це й кепкували. У Японії звичайний унітаз давно перестав бути просто керамічною чашею. Сучасні моделі здатні самостійно відкривати кришку, підігрівати сидіння, подавати воду потрібної температури, регулювати напір та напрямок струменя, сушити повітрям, поглинати неприємні запахи й навіть автоматично змивати воду після того, як людина зробила свої справи.

Деякі моделі дозволяють зберігати індивідуальні налаштування для різних користувачів. Інші вміють розпізнавати наближення людини, вмикати підсвічування вночі та автоматично закривати кришку, коли людина відходить. І, звісно ж, є інтернет! Туалети у різних місцях можна синхронізувати, тож унітаз у готелі може миттєво підтягнути налаштування вашого домашнього туалету.

І тут виникає цілком закономірне запитання: чому країна, яка подарувала світу безліч досконалих електронних пристроїв, вирішила вкласти стільки інженерної думки саме в туалет? Як узагалі високі технології опинилися в унітазах?

Усе почалося зовсім не з бажання зробити туалет розкішним

На перший погляд японський високотехнологічний унітаз здається результатом своеобразного національного захоплення ґаджетами. Проте за ним стоїть набагато серйозніша історія.

Для японської культури характерне особливе ставлення до чистоти. Причому йдеться не лише про візуальний порядок у приміщенні. У японському побуті історично величезне значення має відчуття фізичної чистоти після гігієнічних процедур.

Тому ідея використовувати воду замість паперу для ретельнішої гігієни виявилася цілком природною.

Перші сучасні електронні біде почали з'являтися в Японії ще в другій половині XX століття. Поступово виробники додавали все нові й нові функції. Причому кожна наступна опція була не просто спробою зробити пристрій «навороченішим».





Десь зараз сантехнік (не можна писати таке слово)

Якщо людина користується водою, виникає питання щодо її температури. Отже, потрібен нагрівач. Якщо температура має бути комфортною — необхідний контроль температури. Якщо струмінь має подаватися точно — з'являється регульована форсунка. Якщо вода повинна подаватися з різним напором — потрібне керування насосом. А далі починається справжня інженерна снігова куля.

Один датчик спричиняє появу іншого, одна функція вимагає наступної — і в результаті простий унітаз перетворюється на досить складну автоматизовану систему.

Що вміє японський унітаз?

Сучасний японський високотехнологічний туалет виглядає так, ніби його розробники поставили собі за мету: «А давайте автоматизуємо взагалі все, що відбувається після того, як людина зайшла до туалету».

Людина підходить — датчик фіксує її присутність. Кришка може відкритися автоматично. Сів — сидіння вже тепле. У деяких моделях його температуру регулює сам користувач.



У багатьох смартфон простіший

После використання вмикається функція біде. Зі спеціальної форсунки подається струмінь води, причому можна регулювати його температуру, напір і положення. Залежно від моделі доступні різні режими — наприклад, звичайне підмивання або окремий режим для жінок.

Та й це ще не все. Після води може увімкнутися сушарка з теплим повітрям. Тобто людині фактично не обов'язково використовувати туалетний папір у звичній кількості. Потім система може самостійно змити воду.

Деякі моделі вміють автоматично піднімати й опускати кришку, а інші використовують різні алгоритми для економії води та електроенергії. Є підігрів води (миттєвий або накопичувальний), нічне підсвічування, дезодорація, фільтрація повітря, самоочищення форсунок і різноманітні режими миття.

А тепер уявіть, що все це поєднано в одному пристрої.



Бачиш, не вибухає. Виходить, запаху немає!

Він і справді схожий на космічний апарат

Звісно, порівнювати побутовий унітаз із космічною станцією буквально було б некоректно. Орбітальна станція містить системи життєзабезпечення, зв'язку, навігації, енергопостачання та наукове обладнання, яким туалету залишається тільки заздрити.

Проте якщо порівнювати саме кількість автоматизованих функцій, японський унітаз виглядає несподівано вражаюче.

По суті, перед нами не просто сантехнічний прилад, а комп'ютеризована система керування мікрокліматом і гігієною одного дуже маленького простору.

І все це лише для того, щоб людині було максимально комфортно провести кілька хвилин.

Чому японці не зупинилися на звичайному біде?

Коли певна технологія стає масовою, виробники починають шукати не лише нові сфери застосування, а й способи зробити звичну процедуру максимально зручною. Принаймні так працює нормальне виробництво.

З туалетом сталося щось подібне. Спочатку завдання було простим: змити відходи. Потім з'явилася ідея зробити гігієну зручнішою. Згодом — додати воду. Потім підігрів. Далі автоматичне керування. Потім датчики. Далі індивідуальні налаштування.

І одного разу інженер подивився на результат і, ймовірно, зрозумів: «Ми, здається, зайшли занадто далеко».

Але зупинятися було вже пізно.



Дивіться, яка цікава трубочка

Найцікавіше приховане всередині

Зовні такий туалет може виглядати майже як зазвичай. Але всередині це вже зовсім інша історія.

У корпусі доводиться розміщувати систему подачі води, нагрівальний елемент, насоси, електромагнітні клапани, датчики, керуючу електроніку, двигун для переміщення форсунки, систему сушіння та елементи очищення.

До того ж усе це має працювати в умовах, де звичайна електроніка почувалася б украй незатишно. Вода й електрика розташовані буквально поруч.

Тому конструкція потребує надійної герметизації, захисту електричних компонентів і продуманої системи керування.

Форсунка також не може просто постійно стирчати назовні. Після використання вона має очищатися, а потім ховатися в захищене положення.

Інакше кажучи, інженер, який розробляє японський туалет, змушений розв'язувати вражаючу кількість завдань.

Чому сидіння взагалі потрібно підігрівати?

У більшості країн люди сприймають холодне сидіння як неприємну, але цілком звичну деталь побуту. У Японії ж вирішили: а чому це взагалі має бути нормою?



Простіша версія

У результаті з'явився електричний підігрів сидіння. Користувач обирає температуру, а система підтримує її автоматично.

До того ж сучасні моделі здатні економити електроенергію, знижуючи нагрів у періоди, коли туалетом зазвичай ніхто не користується.

Виходить компактна система клімат-контролю, яка працює виключно для одного сидіння.

А навіщо туалету датчики?

Датчики присутності дають змогу зрозуміти, що людина підійшла. Система може відкрити кришку, увімкнути підсвічування або підготувати потрібний режим. Коли користувач відходить, можна автоматично опустити кришку та зробити змив.

Деякі пристрої здатні визначати навіть положення користувача та коригувати роботу окремих функцій.

Це вже дуже схоже на принцип роботи «розумного дому»: людина нічого не натискає — система сама намагається зрозуміти, що зараз відбувається. І саме тому японський туалет іноді справляє враження пристрою з майбутнього.

Чому це стало саме японським феноменом?

Тут збіглися одразу кілька факторів.

З одного боку — культурна звичка приділяти особливу увагу чистоті.

З іншого — висока щільність населення та маленькі житлові площі, де особливо важливі комфорт і ефективність побутових приладів.

З третього — потужна японська електронна промисловість, здатна перетворювати навіть просту побутову ідею на складну технологічну систему.

І зрештою, існує важлива економічна причина.

Якщо людина купує унітаз на десятиліття, виробнику вигідно запропонувати їй не просто керамічну чашу, а цілий набір додаткових можливостей.

Так сантехніка поступово перетворилася на електроніку. Зрештою, людство вже навчилося керувати роботами на Марсі. Залишилося тільки навчити їх правильно та вчасно змивати воду.