Про яку «скриню мерця» співають у піратській пісні (4 фото)
Усі добре знають піратську пісню «П'ятнадцять чоловік на скриню мерця» з роману Роберта Льюїса Стівенсона «Острів скарбів». Письменник склав її сам, запозичивши чимало з реальних пісень морських розбійників. Та що ж таке ця «скриня мерця», на яку припадає аж 15 осіб? 
Горезвісна «скриня мерця» — це не скриня зі скарбами і навіть не труна. Це острів із групи Британських Віргінських островів на північному сході Карибського моря. Втім, назвати це островом — надто гучно. «Скриня мерця» — це радше скеля, позбавлена прісної води й лише де-не-де вкрита травою та чахлим чагарником. 
Для мореплавців цей острів не мав жодної цінності, адже його населяють лише морські птахи, змії та ящірки. Можливо, він так і залишився б нікому не відомим клаптем суші у маловідвідуваній частині Карибського моря, якби не один випадок. У XVIII столітті знаменитий пірат Едвард Тіч висадив на «Скриню мерця» 15 матросів, які зчинили заколот на його кораблі «Помста королеви Анни».
Едвард Тіч на прізвисько Чорна Борода був одним із найжорстокіших розбійників. Висаджування заколотників, які за піратськими законами заслуговували на смерть, видається дивним проявом милосердя. Але не кваптеся з висновками. Маронінг за часів вітрильного флоту був страшним покаранням. Піратський капітан прирік цих 15 чоловік на болісну загибель. На острові немає ні води, ні їжі, і ніде сховатися від палючого тропічного сонця. 
Кожному пірату Едвард Тіч наказав видати по пляшці рому. Це було частиною витонченого катування, адже цей алкогольний напій викликає сильну спрагу. Ватажок був переконаний, що на всіх бунтівників чекає неминуча болісна смерть. Ділянку Карибського моря, де розташована «Скриня мерця», і досі називають Мертвим морем. Це місце завжди лежало далеко від морських шляхів.
Дивовижна історія виживання
Ймовірність того, що хтось виявить заколотників, поки вони живі, була вкрай низькою. Навіть якби до берега підійшов французький, іспанський чи британський вітрильник, піратів усе одно повісили б на реях. Через місяць корабель Тіча повернувся до острова. Капітан прагнув переконатися, що його колишні спільники мертві.
На здивування Чорної Бороди, люди на острові виявилися живими. Вони харчувалися ящірками та пташиними яйцями, а воду здобували, розстеливши на ніч старе вітрило, де збирався конденсат. Це було настільки дивовижно, що команда зажадала пробачити нещасних, і їх знову прийняли на борт. 
Стівенсон почув пісню про піратів в одній портовій таверні від матросів. Ті стверджували, що її автором був боцман Вільям Томас Боунс, один із заколотників з острова. Саме ця людина стала прототипом старого пірата Біллі Бонса, власника карти острова скарбів. Письменник не брав оригінальний текст, а написав власну піратську пісню, яку всі ми знаємо з дитинства.
