Як один постер зробив Ракель Велч іконою — і що вона сама про це думала (12 фото)

Ракель Велч — акторка зі здобутком у вигляді «Золотого глобуса» та двох бродвейських сезонів — увійшла в історію завдяки фільму, в якому мала лише три репліки. 5 вересня 2026 року їй виповнилося б 86 років. Робочий знімок зі знімального майданчика стрічки «Мільйон років до нашої ери» (1966) стал найпопулярнішим пін-ап-постером епохи, а через 28 років з'явився у фільмі «Втеча з Шоушенка» — саме за ним ховався тунель. Сама Велч називала це «найгламурнішим непорозумінням у своєму житті».





Фільм, у якому вона не хотіла зніматися

У 1966 році студія «20th Century Fox» підписала з Ракель Велч довгостроковий контракт після її ролі у фантастичній пригоді «Фантастична подорож» («Fantastic Voyage»). Велч розраховувала, що студія пропонуватиме їй складні драматичні ролі. Натомість її одразу ж віддали в оренду британській студії Hammer Film Productions для зйомок у доісторичній фантастиці.



Спочатку Ракель була категорично проти зйомок у фільмі про динозаврів, але не могла відмовитися через зобов'язання за контрактом.

«Мільйон років до нашої ери» — це ремейк однойменного американського фільму 1940 року про печерних людей, які живуть пліч-о-пліч із динозаврами. Велч була проти зйомок.

«Я сказала Діку Занаку, що не збираюся в цьому зніматися, бо це фільм про динозаврів, а я не хочу грати у фільмі про динозаврів», — розповідала вона в інтерв'ю Fox News Digital у 2017 році.

Занак, очільник студії, відповів коротко: «Ні, Ракель, ти будеш у цьому зніматися».





Зйомки проходили високо в горах Канарських островів — серед вулканічних скель, під пронизливим вітром.

Знімальний процес розгортався на Канарських островах, на високогірних вулканічних схилах. Було дуже холодно. Знімальна група куталася в парки, поки Велч стояла у своєму хутряному костюмі. Коли вона попросила укрити її ковдрою, їй відповіли: «У печерних дівчат немає курток». У підсумку героїня Велч на ім'я Лоана мала у фільмі лише три репліки.

«Я думала, це буде безглуздий епік про динозаврів, про який швидко забудуть», — зізнавалася вона Associated Press у 1981 році.

Костюм, який змінив усе

Єдиний костюм Велч для фільму створив театральний художник із костюмів Карл Томс (Carl Toms). Він задрапував акторку в оленячу шкіру та буквально вирізав силует ножицями просто наній. Вийшло хутряне бікіні — грубе зовні, але з м'якою підкладкою зсередини.



Карл Томс вирізав костюм ножицями просто на акторці — і випадково створив культовий образ цілого десятиліття.

Коли студія Hammer випустила промо-фотографії зі знімального майданчика, сталося те, чого ніхто не очікував. Один кадр — де Велч стоїть на скелі, злегка розвівши руки, — розлетівся всім світом. Художник Том Чантрелл (Tom Chantrell) відтворив цю позу для офіційного постера стрічки: Велч у бікіні, червоні літери назви, динозаври на тлі. Плакат став найпопулярнішим пін-апом від часів знаменитого знімка Бетті Ґрейбл, який під час Другої світової війни американські солдати замовляли по 50 000 разів на місяць.



Постер намальований Томом Чантреллом за мотивами реального кадру зі знімального майданчика. Оригінальне фото стало навіть популярнішим за сам плакат.

Велч дізналася про свій успіх не на майданчику, а вже після повернення додому.

«Я була на зйомках у віддаленій місцині на Канарських островах. А коли повернулася, виявилося, що мене знають геть усі. Я просто не розуміла, як таке можливо», — згадувала вона в розмові з New York Post у 2014 році.

Згодом журнал Playboy назвав Велч «найбажанішою жінкою 1970-х» — і це при тому, що вона жодного разу не знімалася повністю оголеною.

Постер живе власним життям

Протягом наступних десятиліть зображення Велч у хутряному бікіні жило окремо від самого фільму. Його друкували в журналах, ним прикрашали стіни мільйонів спалень, його відтворювали на футболках і листівках. Стрічку пам'ятали одиниці — знімок знали всі.



Велч стала секс-символом миттєво — ще до виходу стрічки в прокат. Постер випередив прем'єру.

Це парадокс, який Велч відчувала протягом усієї своєї кар'єри. За 50 років роботи вона зіграла у понад 30 фільмах та близько 50 телевізійних проєктах. У 1975 році отримала «Золотий глобус» як найкраща акторка в комедії або мюзиклі — за роль незграбної швачки Констанції у «Трьох мушкетерах» («The Three Musketeers») Річарда Лестера.



На церемонії «Оскара» 1970 року Велч уже була зіркою світового масштабу — хоча фільм «Мільйон років до нашої ери» вийшов лише чотири роки тому.

У 1981–1982 роках вона вийшла на Бродвей у мюзиклі «Жінка року» («Woman of the Year»), замінивши Лорен Беколл, і викликала овації. У 1997 році повернулася на бродвейську сцену у виставі «Віктор/Вікторія» («Victor/Victoria»). Критики високо оцінювали її комедійний талант.

Проте над усім цим досі височів той самий єдиний знімок 1966 року.

Тюремна камера та другий шанс

У 1994 році режисер Френк Дарабонт зняв «Втечу з Шоушенка» («The Shawshank Redemption») — екранізацію повісті Стівена Кінга «Ріта Гейворт і втеча з Шоушенка». За сюжетом, банкір Енді Дюфрейн, який опинився у в'язниці за злочин, якого не скоював, роками вішає у своїй камері постери із зображенням акторок.



Три постери, три десятиліття: Ріта Гейворт — 1940-ві, Мерілін Монро — 1950-ті, Ракель Велч — 1960-ті.

Спочатку — Ріта Гейворт, потім — Мерілін Монро, а згодом — Ракель Велч. Кожен плакат — символ надії та свободи. Кожен прикриває тунель, який герой пробиває в стіні.

Постер із Велч — останній і найважливіший: він закриває лаз у момент вирішальної втечі. У фінальній сцені розлючений начальник в'язниці кидає камінь у стіну. Плакат рветься — і відкриває прохід, крізь який Енді вибрався на волю.



У фіналі «Шоушенка» саме постер з Велч прикриває тунель. Начальник в'язниці кидає камінь — плакат рветься, відкриваючи прохід.

Велч дізналася про існування фільму разом із рештою глядачів. Ніхто не питав у неї дозволу — постер використали як реальний реквізит того часу. Проте саме «Втеча з Шоушенка» познайомила з її образом нове покоління — людей, які народилися після 1966 року й ніколи не бачили самого фільму про динозаврів. Для багатьох із них Ракель Велч назавжди залишилася жінкою з плаката, за яким ховалася отвір у стіні.

Акторка, яку затьмарив власний образ

В автобіографії «По той бік декольте» («Raquel: Beyond the Cleavage», 2010) Велч описала почуття, що переслідувало її десятиліттями:

«З появою того знаменитого постера в одну мить усе в моєму житті змінилося, а моє справжнє "я" просто змило. Усе решта тьмяніло перед цим образом — секс-символом, величнішим за саме життя».

Це не було скаргою — швидше влучним формулюванням. Велч не відрікалася від цього образу й не намагалася його знищити. Вона продовжувала зніматися, грала на Бродвеї, давала інтерв'ю. Проте щоразу, коли йшлося про її кар'єру, розмова неминуче поверталася до 1966 року.



За роль Констанції у «Трьох мушкетерах» Велч здобула «Золотий глобус», але цей успіх так і залишився в тіні постера 1966 року.

З роками вона примирилася з цим парадоксом. У рідкісному інтерв'ю 2018 року для газети The Sunday Post вона зазначила:

«Мене часто запитують, чи не набридло говорити про те бікіні. Відверто кажучи, ні. Це важлива подія в моєму житті — чому б про неї не говорити?»

Останні роки

На червону доріжку Велч виходила у бездоганному вигляді аж до кінця 2010-х. Востаннє вона з'явилася на кіноекранах у 2017 році — у комедії «Як бути латинським коханцем» («How to Be a Latin Lover»). Їй було 76 років.



У 2014 році, у віці 73 років, — на благодійному балу Carousel of Hope Ball у Беверлі-Гіллз. Один із останніх виходів на масштабний публічний захід.

Ракель Велч пішла з життя 15 лютого 2023 року в Лос-Анджелесі. Їй було 82 роки. Агент повідомив про «нетривалу хворобу», не розкриваючи подробиць. За п'ятдесят років кар'єри вона втілила понад тридцять кінообразів, двічі грала на Бродвеї та знялася у десятках телевізійних шоу.



Липень 2022 року, Беверлі-Гіллз — останній публічний вихід Велч. Через сім місяців її не стало.

І все ж найвідомішим її образом залишився той, де вона мала лише три репліки, а костюм вирізали ножицями просто наній. Постер пережив фільм. Фільм пережив епоху. А образ, що виник випадково — з холоду вулканічних гір та об'єктива безіменного фотографа, — виявився довговічнішим за все інше.

А як на вашу думку — чи є інша акторка, чия кар'єра так само опинилася в тіні одного-єдиного образу?