Що таке кувада, або Навіщо чоловіки «вагітніли» та «народжували» (8 фото)

У сучасній антропології терміном «кувада» позначають особливі ритуальні дії, які виконує чоловік, коли його партнерка вагітна або народжує. Під час кувади представники сильної статі кардинально змінюють свій спосіб життя і навіть іноді самі імітують вагітність. Нині це явище трапляється рідко — переважно в народів, які зберегли язичницькі вірування, однак за старих часів ритуал був поширений повсюдно, зокрема й у Європі.





Слово «кувада» (couvade) походить із французької мови, де воно дослівно означає «висиджування яєць». У Франції цей обряд існував протягом багатьох століть, переважно серед басків, які населяють південно-західну частину країни. Сьогодні мешканці Піренеїв про нього забули, тож згадки про куваду можна почути хіба що у старовинних баскських казках та піснях.



Тож якщо ви бажаєте ближче познайомитися з чоловіками, які практикують куваду, доведеться вирушити до Південної Америки чи Південно-Східної Азії, де кілька племен і досі дотримуються традицій предків. Попри те що ритуальна вагітність повсюдно відходить у минуле, деякі кумедні звичаї, пов'язані з нею, досі зберігаються в різних куточках планети, зокрема й серед народів Сибіру та Помор'я.

Кувада буває різною

Існує безліч різних форм кувади: від м'якої, практично символічної, до жорстких і крайніх проявів. Найпростішим та найпоширенішим варіантом ритуалу можна назвати харчові заборони для майбутнього батька, поки його дружина виношує дитину. Також трапляються заборони на участь чоловіків у певних сільськогосподарських роботах, поки їхні дружини вагітні.





Таку куваду й досі можна зустріти в Індії, у регіоні Траванкор. Там чоловіків протягом семи днів після пологів дружини не допускають до сільськогосподарських робіт, і вони харчуються виключно фруктами. Ще сто років тому в ескімосів Ґренландії чоловікам заборонялося кілька тижнів полювати та рибалити з човна, якщо в родині очікували на немовля.

І індійці, і ескімоси вірили: якщо порушити ці правила, на породіллю та малюка чекають серйозні проблеми й навіть смертельна небезпека. Іноді чоловікові доводилося брати активнішу участь у пологах. Наприклад, у давнину чоловік перед народженням дитини розв'язував на своєму одязі всі вузлики, щоб допомогти дружині благополучно розродитися.

Найменш клопітким для представників сильної статі різновидом кувади був звичай удавати біль під час пологів і вимагати від оточення втіхи, подарунків та частувань. Саме так «допомагали» дружинам народжувати чоловіки в деяких африканських і південноамериканських племенах.



Приблизно так само поводилися чоловіки у народів північного узбережжя Чорного моря за доби античності. Аполлоній Родоський у своїй поемі «Аргонавтика» писав про куваду таке:

Повз сусідню землю тібаренів промчали герої.

Там кожного разу, коли дружина народжує дитину,

Самі чоловіки, простершись на ложах, стогнуть, прикривши

Головы, дружини ж, піклуючись про них, їх годують

І готують для них такі ж купелі, як і для породіль.

У Смоленській губернії йшли ще далі. Там чоловік під час пологів дружини вилізав на полаті, а баба-повитуха прив'язувала до його геніталій мотузку. Під час переймів вона шарпала за неї, спричиняючи майбутньому батькові біль. У старообрядців-безпопівців із верхів'їв Камы вже у XX столітті існував звичай надягати на чоловіка якийсь елемент одягу породіллі, щоб магічним шляхом передати йому частину її болю.



Пологи в селі

Ті ж старообрядці іноді залучали до кувади й випадкових гостей, які зовсім не раділи мимовільній участі в обряді. У 2000 році етнографи записали розповідь чоловіка, який був змушений зупинитися на ночівлю в будинку, де от-от мала народити жінка.

Аби передати гостю частину її мук, господарі підмішали йому в їжу проносне, через що той увесь наступний день був змушений більше сидіти під кущами, ніж іти. Це зробили тому, що чоловіка у породіллі не було, тож узяти участь у куваді мала сторонні людина не з родини. До речі, відбувалося це у XX столітті, а не в глухому Середньовіччі. Цей обряд у старообрядців називався «робячьи муки» («дитячі муки»).

Батько-годувальник

Найрадикальнішим проявом кувади можна вважати повну імітацію чоловіком поведінки вагітної, породіллі та молодої матері. Чоловіки скаржилися на погане самопочуття, лягали в ліжко поряд із немовлям і вдавали, ніби годують його грудьми.



Схожий обряд практикували індіанці Карибських островів. Там чоловік протягом 5 днів після пологів дружини лежав поруч із немовлям і повністю утримувався від їжі та пиття. Потім він 5 днів підкріплював сили тільки мабі — місцевим пивом із збродженої кори дерева колубрина. Далі йшли 30 днів, коли до мабі дозволялося додавати плоди маніоку, а на 41-й день кувада завершувалася травматичним ритуалом.

На знак завершення своєрідного посту рідні та друзі новопеченого тата роздряпували йому шкіру гострими іклами тварин і втирали в раны пекучий перець. Змивати ритуальну суміш було заборонено, тож можна лише уявити, що відчував батько.

Проте не всюди кувада була пов'язана з катуваннями та голодуванням. Відомий середньовічний дослідник Азії Марко Поло так описував поведінку чоловіків у родинах на півдні Китаю, де щойно народилася дитина:

«Народить дружина, вимиють дитину, сповиють, чоловік одразу лягає в ліжко, і дитина з ним; лежить він 40 днів і встає тільки за потребою. Друзі та рідні відвідують його, залишаються з ним, веселяться й розважають його. Робиться це тому, що дружина, кажуть вони, натомилася з дитиною у лоні, тож не слід їй мучитися ще 40 днів; і дружина, щойно народить, встає й починає господарювати та чоловікові в ліжку прислуговувати».

Як пояснюють куваду науковці

Вивчати куваду почали відносно пізно — у другій половині XIX століття. Етнографи висували безліч гіпотез щодо походження цього звичаю, але не могли дійти спільної думки. У найперших теоріях ритуал називали пережитком матріархату, який зародився під час переходу до патріархату.



На думку вчених, чоловіки, імітуючи вагітність та пологи, відтворювали типову для матріархату логіку успадкування роду за материнською лінією. Раніше, коли в суспільстві панував проміскуїтет, встановити батьківство було майже неможливо, і спорідненість визначалася по жіночій лінії. Вважалося, що кувада — це пережиток тих часів, коли діти мали матерів, але батьківство нікого не турбувало. Згодом цю теорію відкинули як надуману й антинаукову.

Порівняно недавно куваду почали трактувати як практику перерозподілу влади. У патріархальному суспільстві народження дітей нібито принижує чоловіків, які звикли у всьому бути першими. Таким чином сильна стать намагається повернути «статус-кво» та довести, що вони нічим не гірші за матерів.

А найсучасніші наукові дослідження й поготів заперечують зв'язок між різними проявами кувади в різні епохи й у різних куточках планети. Етнографи вважають, що це явище надто різноманітне й усюди має власне коріння, а заганяти його в єдині рамки — це наукова короткозорість.



Так чи інакше, кувада, що існувала тисячоліттями, іноді незбагненним чином проявляється в сучасних родинах. Відомо, що в західному світі до 40% чоловіків відчувають дискомфорт і навіть біль, коли їхня партнерка народжує. На це явище не впливає навіть відстань — чоловік і дружина можуть перебувати в різних півкулях, але водночас відчувати такий містичний зв'язок. Трапляються й випадки післяпологової депресії в чоловіків, що пояснити так само непросто.