Вертельні собаки — загадкова кухонна порода, якої більше немає (9 фото)

Усі сучасні породи собак поділяють на групи: мисливські, службові, бійцівські, декоративні та пастуші. Проте якби ви опинилися в Англії кілька століть тому, то знали б і про вертельних собак. Ні, йдеться не про екзотичну кухню азійських народів, хоча життя цих домашніх тварин теж було далеко не солодким.





Історія вертельних собак налічує кілька століть. Англійці розводили та використовували їх із XVI до кінця XIX століття. Нині історія таких псів здається дивною і жорстокою, але в ті часи породи Turnespete чи Turnspit dog були такими ж звичними, як сьогодні боксери.



Уперше вертельні собаки згадуються в книзі «Про породи Англії», що вийшла у 1576 році. Їх тримали вдома, проте про безтурботне життя на господарському ліжку чи килимі біля каміна й мови не було. Завданням цих собак було крутіння вертела над вогнищем на кухні. Вони приводили в рух механізм, який забезпечував рівномірне просмажування м'яса.





Кухня з вогнищем та собачим колесом

Породу згадували у своїх працях такі видатні науковці, як Карл Лінней та Чарльз Дарвін. Зоологи описували кілька різновидів вертельних собак — як короткошерстих, так і довгошерстих, називаючи їх латиною Canis vertigus. Нині цієї породи не існує, однак ми можемо дізнатися про неї чимало цікавого з різних джерел.

Як з'явилися вертельні собаки

Тварин, виведених спеціально для роботи на кухні, неможливо було сплутати з іншими. Вертельні собаки були невеликими, з довгим тілом і масивним тулубом на коротких викривлених лапах. Забарвлення шерсті бувало різним, однак більшість із них були темно-сірими з помітними темними плямами.



На жаль, історія виникнення вертельної породи оповита таємницею. Хто й коли вперше додумався використовувати собаку для крутіння вертела та заради цього зайнявся селекцією, невідомо. Існує кілька припущень щодо того, від яких саме порід вони походять. Найчастіше згадують вельш-коргі та глен-оф-імаал-тер'єрів.



Такі собаки не були для жителів Туманного Альбіону чимось цікавим чи привабливим. Британці сприймали цю породу як суто утилітарну і не вели родоводів. Через це вертельні собаки поступово пішли в небуття та стали ще однією загадковою сторінкою в історії кінології. Сьогодення про цих тварин знають хіба що фахівці, які по крупицях намагаються зібрати інформацію про втрачену породу.

Собача робота

Приготування м'яса чи птиці на вертелі — непроста справа. Потрібно не лише правильно все обробити та розрахувати спеції, а й підібрати потрібну температуру смаження. А потім, коли вертел опиниться над вогнем, його слід крутити, аби страва приготувалася рівномірно й не підгоріла з одного боку. Саме цю відповідальну та монотонную задачу виконували на британських кухнях вертельні собаки.



Для собак біля вогнища споруджували бігове колесо, схоже на ті, які ставлять у клітки хом'якам і білкам. Через просту блочну систему колесо було з'єднане з механізмом, що обертав вертел над вогнем. Собака розмірено йшов усередині колеса, і вертел обертався. Аби тварина ефективно виконувала свою роботу, її привчали до цього змалку.



Коли на вертелі готували туші великих тварин, використовували чималі колеса, у яких ходили дві або й три собаки. Залучали цю породу і для збивання масла. У такому разі улюбленець у спеціальній упряжі бігав по колу, обертаючи вертикальну вісь із лопатями. Нерідко таких собак використовували й в інших сферах людської діяльності, далеких від кулінарії. Наприклад, вертельні собаки могли обертати привід міхів, що нагнітали повітря в ковальську піч.



Вертельний собака у кузні

У будь-якому разі життя цих собак було складним і безрадісним. Особливо несолодко їм доводилося у великих тавернах, де готували часто й багато. Процес приготування м'яса тривав довго, а запікання туші бычка могло зайняти до чотирьох годин. Увесь цей час собаки важко працювали в розпеченому кухонному пеклі.



Один із варіантів вертельного механізму

Від послуг вертельних собак почали відмовлятися наприкінці XIX століття. У той час на зміну живій силі прийшли пара й електрика. На жаль, жорстока експлуатація тварин у Європі практикується й досі. Приклад цього — доля іспанських хортів ґальґо, до яких ставляться як до одноразової речі.