Вірменин копав сховище для овочів, але захопився і збудував підземний храм (13 фото)
1985 року дружина Левона Аракеляна попросила дружина викопати картопляну яму. Левон відмовлятися не став, але робота тривала на 23 роки, а замість ями для овочів вийшов повноцінний підземний храм. 
44-річний Левон почав копати яму під будинком у рідному селі Арінь, щоб його дружина могла зберігати картоплю. Згодом яма розросталася, і він вирішив улаштувати там винний льох. Але незабаром Левону наснився підземний храм — і новий план став очевидним. 
23 роки він створював свій власний підземний світ, використовуючи лише долото та молоток. Спочатку процес йшов дуже повільно — Левон пробирався через шар чорного базальту, щодня йому вдавалося просунутися лише на 7 сантиметрів. Так минуло 10 років, але потім почався туф, і робота заладилася. 
Вулканічний камінь масляної консистенції значно полегшив життя Левона. Процес пішов так успішно, що він вирішив поекспериментувати з декором та різними візерунками. 
Він працював по 18 годин щодня, вирізуючи цілі кімнати, коридори та сходові прольоти, що спускалися на 20-метрову глибину. Найнижчі приміщення храму розташовані на глибині 21 метра – це висота 7-поверхового будинку. 
У Левона було багато часу, але мало грошей, а тому багато прикрас його храму зроблено з підручних засобів. 
Левон помер у 2008 році у віці 67 років, залишивши підземний храм своїй дружині Тосі. Це незакінчена робота, він планував присвятити їй ще 30 років життя. 
Тепер Тося керує місцем, яке вже встигло стати музеєм. Як експонати там представлені інструменти її чоловіка і відра, якими Левон вигрібав непотрібне каміння. Самі ж камені (близько 450 вантажівок) було віддано до місцевої будівельної фірми та використано у різних будівельних проектах. 
Тося зізнається, що часто сварилася з Левоном через печеру. Але при цьому жінка любить згадувати, що її чоловік мав чудове почуття гумору.
"Він зруйнував своє здоров'я через цю дірку". 
Тосі стає трохи сумно, коли вона спускається в підземний світ, виритий її покійним чоловіком, але все ж таки вона йому вдячна.
«Я пишаюся тим, що він залишив мені та нашим онукам. Це подарунок». 
