Хто такі рабини? Навіщо вони потрібні євреям, якщо це не священики? (4 фото)

Якщо ви думаєте, що рабин – це просто єврейський піп, поспішаю вас розчарувати (або порадувати). Це набагато веселіше: рабин не священик, не мулла, не пастор, а щось зовсім інше.





Саме слово походить від давньоєврейського רַבִּי (раббі), що буквально означає «мій великий», а за змістом – «мій учитель» або, якщо зовсім просто, «бос». У давнину, скажімо, за часів Давида і Соломона, так шанобливо називали коенів (священиків), які махали кадилами в Єрусалимському храмі, і іноді особливо вчених Левитів, що їм допомагали.

А от рабинів як окремого явища на той час не було. Тому що Храм – це місце для жертвоприношень, а не для диспутів про кошерність оселедця з молоком. Головними тоді були жерці, які підносили молитви Богові, а аж ніяк не знавці священних книг, що ділилися своєю мудрістю з ближніми.

Ідеологічними попередниками були книжники та мудреці, яким не знайшлося місця при Храмі. Вони сиділи біля воріт, тлумачили Тору і сперечалися до хрипоти. Але офіційним титулом «рабин» їх ніхто не нагороджував. Адже це аж ніяк не посада, а просто шанобливе звернення до вчених.

Все змінилося у 70-му році нашої ери. Римляни вирішили, що євреям дуже добре живеться, і незабаром зрівняли Єрусалим із землею. Без Храму жертви припинилися, адже це єдине можливе місце для служіння Всевишньому, згідно з канонами іудаїзму.



І тут постало питання: як бути євреєм без Храму?

Мудреці зібралися і вирішили: якщо не можна молитися у Храмі, це робитимемо в будинках для молитви (синагогах) і вивчатимемо Тору, яка є вищий моральний закон. Так поступово зародився інститут равінату. Ребе були не просто вчені, а наставники, судді, адміністратори громади в одній особі. Відбувся історичний апгрейд від жерця до общинного лідера.

Щоб стати рабином, треба знати все. Ну, або майже все: якщо ви не пам'ятаєте Тори та Талмуда на зубок і не можете процитувати суперечку Гіллеля і Шаммая на тему того, з якої ноги вставати вранці, вам нічого робити в цій професії.

Як знавець Галахи (єврейського права), рабин виступає як суддя та експерт з багатьох питань. Він вирішує, чи можна користуватися ліфтом у суботу, чи є новий сорт огірків кошерним.

Як общинний лідер, ребе повинен вміти втішити скорботного і помирити подружжя, що посварилося (часто це складніше, ніж вирішити галахічну дилему). А до початку 20-го століття в багатьох країнах рабини вирішували адміністративні та податкові питання на офіційній основі.





Коли повсюдна релігійність стала надбанням історії, інститут равінату не втратив старих, але набув нових функцій. Якщо раніше ребе був головним суддею і законодавцем, то тепер він більше соціальний працівник і педагог: не лише проводить служби та читає проповіді, а й консультує з питань віри та життя.

У давнину бути ребе не означало мати професію. Адже знавці юдаїзму надавали свої послуги на добровільній основі і осягали таїнства Талмуда та Тори самі або за допомогою вчителів. Тому більшість із них мала заробіток на боці – так, знаменитий Гілель був дроворубом. А серед його колег були крамарі, кравці чи шевці. На жаль, мудрість не годує.

Але в епоху пізнього середньовіччя з'явилися перші релігійні школи, а громади почали утримувати своїх духовних лідерів. В імперії з 1857-го року запровадили посаду «казенних рабинів» з освітнім цензом та жалуванням від держави. У сучасному Ізраїлі головні рабини (ашкеназький та сефардський) та їхній персонал вважаються чиновниками із зарплатою з бюджету.

Є ще один цікавий момент: трепетне ставлення до своїх реб у євреїв-хасидів. «Винна» у всьому людина на ім'я Баал Шем Тов, яка жила в Польщі у 18-му столітті. «Досить сухої схоластики! Потрібна радість і живе почуття Бога!», - сказав він і заснував нову течію іудаїзму.



Хасиди звели шанування свого лідера абсолютом. Для них ребе не просто розумна людина, а містичний канал зв'язку з Всевишнім. Вони вірять, що праведник може впливати на небесні сфери своїм настроєм. Якщо ребе посміхається – Бог задоволений. Якщо хмуриться – чекай на лихо.

Тому хасиди оточують свого ребе неймовірною турботою, буквально ловлять кожне його слово і часто приписують йому чи не божественні властивості (хоча самі вони це заперечують). У деяких течіях (наприклад, у любавичських хасидів) ставлення до покійної реби Менахем-Мендл Шнеерсон межує з обожнюванням месії.