Історія про те, як рентгенівські апарати для примірки взуття опромінювали ціле покоління (10 фото)

У 20-ті роки минулого століття покупець, що зайшов у солідний магазин взуттєвої в Штатах чи Європі, міг стати учасником майже фантастичного процесу.





Замість просто походити в новій парі, щоб оцінити розмір і зручність, йому пропонували засунути ноги в спеціальний апарат — флюороскоп.



Це був не просто трюк для залучення клієнтів, а справжній рентгенівський апарат, схожий на ті, що використовують для огляду багажу в аеропортах, менше.





Пристрій був металевою коробкою. Внизу була рентгенівська трубка, спрямована вгору, а вгорі — флуоресцентний екран із трьома оглядовими віконцями. Покупець поміщав ногу у спеціальний отвір між трубкою та екраном.



Рентгенівські промені проходили через взуття та м'які тканини, чітко висвічуючи на екрані контури кісток стопи та самого черевика. Це дозволяло продавцю та клієнту одночасно оцінити посадку, усунувши будь-які здогади та припущення.



Проте за цим технологічним дивом ховалася і його темна сторона. Хоча апарат і мав захисні екрани, їх часто знімали для покращення якості зображення або зниження ваги пристрою. В результаті потужне випромінювання розсіювалося у всіх напрямках, буквально огортаючи тіла і покупця, і продавця. Через погане обслуговування деякі апарати видавали дози, що у сотні разів перевищують допустимі норми. Ризик посилювався тим, що клієнти приміряли кілька пар і поверталися в магазин знову і знову.



Найбільше страждали продавці, які щодня зазнавали впливу радіації. 1957 року в «Британському медичному журналі» описано випадок 56-річної жінки, яка працювала у взуттєвому магазині 10 років. У неї розвинулися сильні болі та пошкодження шкіри на нозі, що відповідають радіаційному опіку. Щоб заспокоїти наляканих дітей, вона по 15–20 разів на день демонстративно засовувала свою ногу в апарат.



Іронія долі полягала в тому, що пристрій був створений із добрими намірами. Його винайшов доктор Джейкоб Лоу, щоб швидко робити рентген пораненим солдатам у чоботях під час Першої світової війни. Після війни він адаптував апарат для мирних цілей і в 1920 представив його на конвенції взуттєвих ретейлерів в Бостоні.



На піку популярності у 1950-х роках лише у США працювало близько 10 тис. таких пристроїв. Усвідомлення їхньої небезпеки прийшло не відразу. Перші стандарти безпеки та обмеження у 12 процедур на рік на людину з'явилися лише у 1946 році.



Проте масове вилучення апаратів із магазинів почалося після 1950 року. Останні з них зникли лише через 30 років, залишивши після себе не лише спогади про технологічне диво, а й гіркий шлейф невидимої шкоди.