Вчені розкрили секрет «волохатих» середньовічних книг із Франції (3 фото)

У темних залах французького абатства Клерво століттями припадали пилом книги, обтягнуті дивною шкірою з волосками. Довгий час ніхто не міг зрозуміти, чия шкура захищала старі тексти, доки міжнародна команда вчених не провела аналіз.





Абатство Клерво, засноване в 1115 році в регіоні Шампань-Арденни, стало центром знань для ченців-цистерціанців. Там переписували та зберігали тисячі рукописів: богословські трактати, історичні хроніки, легендарні бестіарії з описами міфічних істот. До XIII століття бібліотека абатства вважалася однією з найбільших у Європі. До нашого часу дійшли приблизно 1450 книжок із цієї колекції. Майже половина з них – з оригінальною обкладинкою.

Книжки тієї епохи виглядали інакше, ніж сучасні. Їх створювали вручну: листи пергаменту поміщали між дерев'яними дошками та зшивали міцними нитками. Деякі томи закутували в додаткову зовнішню обкладинку, які обтягували шкірою. Найчастіше використовували шкіри телят, кіз чи овець — їх ретельно очищали від вовни, щоб поверхня залишалася гладкою. Але в Клерво зберігалися десятки манускриптів із обкладинками, покритими волосками. Вони не були схожі на типові середньовічні палітурки — занадто грубі й «кошлаті».

Довгий час історики припускали, що «волосаті» палітурки зроблені зі шкур кабанів чи оленів. Але коли дослідники детально вивчили 16 таких книг, на них чекав сюрприз. Міжнародна команда вчених під керівництвом британського біоархеолога Меттью Коллінза (Matthew Collins) з Кембриджського університету зібрала мікроскопічні зразки шкіри, акуратно стираючи гумкою внутрішню сторону обкладинок.



Аналіз білків та фрагментів древньої ДНК виявив, що матеріал не має нічого спільного з місцевими тваринами. Джерелом шкіри виявилися тюлені: зразки належали звичайним тюленям (Phoca vitulina), гренландським (Pagophilus groenlandicus), а один навіть морському зайцю (Erignathus barbatus). Генетичний аналіз показав, що тварини могли походити зі Скандинавії, Шотландії, а може, з Ісландії чи Гренландії.

Як шкури морських тварин опинилися у монастирі, розташованому далеко від узбережжя? Відповідь у мережі торгових маршрутів, пов'язували віддалені куточки континенту. Торговці зі Скандинавії доставляли до Європи хутра, шкіру та жир морських звірів, здобутих у північних водах. Абатство Клерво стояло поруч із жвавим торговим шляхом, яким товари з портових міст потрапляли до ченців.

Самі тюлені цінувалися не лише за шкіру, а й за м'ясо та жир. Їхню шкуру часто використовували для пошиття водонепроникного одягу - наприклад, чобіт або рукавичок. У деяких регіонах тюлені шкури навіть йшли у сплату церковних податків. На узбережжях Ірландії та Скандинавії з них іноді робили палітурки для книг. Однак у Західній та Центральній Європі така практика зустрічалася вкрай рідко.



Цистерціанські ченці, зважаючи на все, особливо цінували тюлені шкури. Вчені знаходили «волосаті» палітурки не тільки в Клерво, а й в інших абатствах, створених його учнями. Ченці використовували цей незвичайний матеріал для палітурки особливо важливих документів — наприклад, житія святого Бернара, одного з ключових діячів Ордену.

Чому ченці обирали саме тюлені шкури? Можливо, річ у кольорі хутра. Зараз ці палітурки виглядають жовтувато-сірими або плямистими коричневими. Але спочатку вони були білими – шкура деяких тюленів має майже сніжний відтінок. Такий колір збігався з одягом ченців, тому білі палітурки могли здаватися їм чимось чарівним.