Примарне село на далекому острові Хірта (10 фото + 1 відео)

Останніх жителів одного з найвіддаленіших островів Великобританії було евакуйовано 1930 року.





Хоча архіпелаг Кілда був заселений понад 2 000 років тому, з 1930 року його покинули. Коли останні жителі найвіддаленіших островів Сполученого Королівства попросили про евакуацію на материк, вони залишили по собі традиційне шотландське прибережне село, яке зараз лежить у руїнах.



Острів Хірта

Сент-Кілда - маленький північноатлантичний архіпелаг, що складається з чотирьох островів, розташований за 65 кілометрів на захід від найближчих сусідів - Зовнішніх Гебридських островів (Шотландія). За Сент-Кілдою наступною землею на заході є Лабрадор, Канада. Тут живе одна з найбільших у світі колоній іглобрюхів і знаходиться невелика військова база. Колись цей віддалений форпост був основою для багатої громади. Її більшість жила в нині зруйнованому селі на острові Хірта.





Віллідж-Бей, Хірта, Сент-Кілда

Кам'яні знаряддя праці та каменоломня бронзової доби, знайдені на горі Муллах Сгар, розташованої на Хірті, свідчать про те, що люди населяли цю територію не менше 2 тис. років, якщо не більше. Для пересування між островами люди задіяли невеликі човни, а морські птахи були для остров'ян делікатесною їжею.



Занедбані будинки

Але на початку XX століття традиційний спосіб життя жителів, що включав вівчарство, виробництво тканини і риболовлю, став поступово руйнуватися. Пароплави з туристами, які купують тканину, познайомили жителів острова, які говорять гельською мовою, не лише з культурним надбанням решти країни, а й збудниками хвороб. Багато молодих жителів острова поїхали, зокрема, до Мельбурну, де заснували передмістя Сент-Кілда.



Крім того, ціле покоління загинуло під час Першої світової війни, яка торкнулася острова безпосередньо, хоч і ненадовго. Німецький підводний човен знищив морський маяк і церкву. Після війни грип та заражені сільськогосподарські землі знизили населення з 73 осіб у 1920 році до 36 до 1928 року.



У 1930 році, після смерті дівчини від апендициту і пневмонії, які на материку вже успішно лікувалися, жителі острова, скріпивши серце, попросили про евакуацію.



Їхнє колишнє життя стало неможливим перед обличчям мінливих реалій і населення, що стрімко скорочується. Евакуація відбулася 29 серпня того ж року, коли корабель під назвою Harebell доставив мешканців села до їх нових будинків на материковій частині Шотландії. Перед посадкою на корабель мешканці залишили у кожному будиночку страву із зерном та відкриту Біблію. Остання колишня мешканка Сент-Кілди, яку вивезли, коли їй було вісім років, померла у квітні 2016 року.



Сьогодні острови є подвійним об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як з культурних, так і з екологічних причин - завдяки своїй історії та колоніям птахів. Острови належать благодійній організації National Trust for Scotland.



Тут також знаходиться невелика військова база Великобританії, мешкає населення сойських овець старовинної породи, яка продовжує процвітати на далеких островах, і населення диких овець породи борерів - найрідкіснішої у Великій Британії.



Баран сойської породи