Чоловіки та жінки у громадському транспорті в Пакистані їздять окремо, чи знали про це? (5 фото)

Уявіть: заходьте ви на автоматі у вагон метро чи автобус, і відразу піднімається крик обурення, вам недвозначно показують руками «виметайся», а якщо ви відразу не виходите назад, вас виведе водій або вагоновожатий.





Це не якась фантазія, а абсолютна реальність, якщо ви увійшли у вагон метро чи автобус у Пакистані, просто не туди чи не через ті двері.

І потрапили до жіночого вагона чи жіночої половини салону автобуса.

Так уже склалося, що в цій країні в громадському транспорті існують чітко визначені зони для чоловіків та жінок. І заборонено бути одним на території інших (за одним винятком).



Історичний контекст та культурне коріння

Поділ чоловіків і жінок у громадських місцях, включаючи транспорт, у Пакистані ґрунтується на концепції «парду», що в перекладі з урду означає «завісу» або «екран». Ця концепція, що прийшла з ісламської культури, має на увазі поділ статей у суспільних та приватних просторах, щоб зберегти моральні та релігійні норми.

У суспільстві, де сімейні та соціальні норми відіграють ключову роль, ідея про захист жінок від небажаної уваги та збереження їхньої честі глибоко вкорінена. Роздільні зони у транспорті — це просто практичне рішення, а й відбиток цих норм.





Повсякденне життя у окремих зонах

Для багатьох жінок у Пакистані окремі зони у транспорті стали звичною частиною повсякденного життя. Ці зони є в автобусах, поїздах і навіть на деяких станціях метро. В автобусах, наприклад, передні місця зазвичай відведені для жінок, а задня частина для чоловіків. Цей розподіл часто підтримується самими пасажирами, які дотримуються соціальних очікувань та норм.

Фаріда, молода студентка з Лахора, розповідає про свої щоденні поїздки університетським автобусом. Вона зазначає, що наявність окремого простору для жінок дає їй почуття безпеки, особливо в годину пік, коли транспорт переповнений. «Мені не потрібно турбуватися про те, що хтось випадково чи навмисно торкнеться мене. Я можу спокійно сидіти та думати про свої справи», — ділиться Фаріда.

Однак, незважаючи на такі позитивні сторони, ця практика має свої недоліки. Багатьом жінкам доводиться стикатися з нестачею місць у відведених для них зонах, особливо в години пік, коли автобуси та поїзди переповнені. Іноді жінки змушені стояти у тісних проходах, оскільки їхня зона заповнена, тоді як у чоловічій частині ще є вільні місця.



Роздільні зони у транспорті викликають неоднозначні реакції у пакистанському суспільстві. З одного боку, вони розглядаються як спосіб захистити жінок від домагань та створити для них комфортні умови. З іншого боку, критики вбачають у цьому прояв гендерної нерівності та спробу ізоляції жінок, що позбавляє їх права на доступ до громадських послуг.

Деякі активісти та правозахисні організації вказують на те, що поділ статей не вирішує проблему домагань, а лише посилює її, відкладаючи її рішення на майбутнє. У їхньому розумінні, замість того, щоб розділяти чоловіків і жінок, слід зосередитися на вихованні шанобливого ставлення та суворому дотриманні законів проти домагань.



Зараз окремі зони у громадському транспорті зазнають змін. У Карачі та Ісламабаді з'явилися «жіночі автобуси», призначені виключно для жінок. Це дозволяє їм почуватися комфортніше і безпечніше, уникаючи можливих конфліктів або незручних ситуацій.

У той же час, у рамках міських ініціатив, спрямованих на покращення громадського транспорту, з'являються нові види послуг, такі як таксі, керовані жінками для жінок. Ці ініціативи не тільки пропонують безпечніший і комфортніший спосіб пересування, але й відкривають нові можливості для зайнятості жінок у транспортному секторі, що традиційно домінується чоловіками.

В умовах зростаючої урбанізації та змін у суспільній свідомості, окремі зони у транспорті також починають зазнавати трансформацій. Молоде покоління, особливо у великих містах, все частіше порушує питання необхідності таких зон, вважаючи їх застарілим атрибутом, що не відповідає духу часу. У свою чергу, представники старших поколінь та традиціоналісти продовжують відстоювати важливість цих зон як невід'ємної частини культурної спадщини та суспільного устрою.