Сумна історія Юніс «Гуді» Коул та пам'ять про неї (8 фото)

Коли колектив приймає якесь твердження на віру, то змусити народ передумати практично неможливо. Якої б нісенітниці громадяни не придумали спільно, і як би плачевно і сумно все не закінчилося.





Наочним прикладом служить сумна історія цієї жінки – єдиної засудженої відьми в Нью-Гемпширі.



Хемптон, Нью-Гемпшир,

За кілька десятиліть до того, як у 1692 році в сумнозвісному Салемі розгорілася справжня війна проти нібито відьом, Юніс «Гуді» (Goodwife, скорочено Goody, було ввічливою формою звернення до жінок з нижчих верств суспільства) Коул вже стала найсумнішою відьмою Нью -Гемпшира та єдиною жінкою, засудженою за чаклунство за всю історію штату. Протягом усього її довгого і болісного життя і сусіди, і присяжні стверджували, що Коул явно «знайома з дияволом».





Жінка із чоловіком колись переїхали з Лондона. Чи місцевим було зайнятися нічим, чи тут так не любили чужинців, але городяни звинувачували Коул у тому, що вона вбивала їхню худобу, приймала вигляд звірів і птахів і, звичайно, спілкувалася з дияволом. Починаючи з 1656 року, Коул тричі судили за чаклунство, били батогами, кидали у в'язницю довгі роки і позбавляли громадянства.

Однак, що дивно, Коул так і не була страчена. Місцевим потрібна була іграшка для биття? Адже жінку випустили з в'язниці на поруки мешканців Хемптона, які приносили їй їжу та допомагали з іншими повсякденними справами. Чоловік бідолахи на той час помер від хвороби, а сама вона вже була у віці. Звичайно, робили це неохоче, оскільки більшість із них щиро вірила у її зв'язок із дияволом. У 1680 Коул померла у віці вісімдесяти років.



За одними відомостями, тіло було поховано біля її будинку, за іншими – опущено в неглибоку могилу. Якщо вірити місцевим переказам, ті, хто займався похованням («добрі» люди) вбили в її серце кіл, прикріпивши до нього підкову, щоб запобігти будь-яким спробам повстати і будувати підступи благочестивим городянам. Точне місце поховання було втрачено.

Коли полювання на відьом у Новій Англії закінчилося, Коул поступово стало знаменитістю місцевого рівня та історичною фігурою Хемптона.



Джон Грінліф Віттієр

Джон Грінліф Віттієр, поет, найбільш відомий як автор поеми «Снігова людина», взяв легенду про Гуді Коул і розширив її, використавши як причину реальної аварії корабля біля берегів Хемптона у своїй поемі «Кораблекрушення в Рівермуті». Він також використав персонаж у поемі «Мистий».

1938 року, намагаючись привернути увагу до прибережного міста, Хемптонське товариство із затримання тих, хто помилково звинувачував Юніс «Гуді» Коул у знайомстві з дияволом, відновило громадянство жінки.



На церемонії символічно спалили копії судових документів Коул. Попіл планувалося поховати під пам'ятним каменем Юніс Коул, але того ж року на регіон обрушився один із найсильніших ураганів, і плани створення меморіалу були забуті. Протягом наступних кількох років ходили чутки про появу примарної баби, дух якої потривожили, і він жадав помсти.



І ось у 1963 році Гарольд Фернальд, мешканець Хемптона, вчитель і за сумісництвом офіцер поліції, взяв на себе працю встановити камінь на передбачуваному місці, де колись знаходився будиночок Коул.



Попіл досі зберігається у місцевому музеї. А місцеві стали регулярно бачити стару у в'язаній шалі, яка блукає кладовищем і розглядає надгробки, чекаючи, коли залишки паперів, що хоча б частково обіляють її чесне ім'я, з'єднаються з її прахом. І подарують спокій невинній душі, замученій колективом громадян, які насолоджувалися своєю упертістю.