Коротке трагічне життя Плямистого хлопчика (9 фото)
У наші дні вітіліго давно перестало бути чимось незвичайним. І люди із таким захворюванням навіть роблять успішну кар'єру моделей. 
Але ще відносно недавно, коли хвороба ще була належним чином вивчена, її подавали під містичним соусом. Втім, заробляючи на хворих якщо не статки, то цілком непогані гроші.
Плямистий хлопчик і шоумен Джон Річардсон 
Вітіліго
Один народився на острові Сент-Вінсент з незвичайною пігментацією шкіри, а другий з'явився на світ у Марлоу і кинув землеробство, вирушивши у велике місто за славою та багатством. Його авантюра виправдалася, і містер Річардсон помер багатим та знаменитим.
Беручи участь у ярмарках початку XIX століття, Річардсон подорожував країною і був свідком багатьох дивних та незвичайних видовищ.
У цей час Джозеф Меррік, нещасна людина-слон, бородатие пані та ліліпути розважали маси в моторошних шоу. 
Смітфілдський ринок у Лондоні
На одному з таких вистав містер Річардсон натрапив на жалюгідного хлопчика, який виступав на знаменитому ярмарку Бартолемьюс на Смітфілдському ринку в Лондоні. 
Плямистий негритянський хлопчик, як його називали, був привезений з карибського острова Сент-Вінсент і страждав на шкірне захворювання, відоме як вітіліго – втрата пігментації, що викликає постійні білі плями.
Серце містера Річардсона здригнулося, і він купив хлопця за цілий стан у 1000 фунтів стерлінгів. Про дитину відомо небагато, тільки те, що вона прибула в країну через Брістоль, коли їй було всього півтора роки, і жоден з її батьків не страждав від вітіліго. 
Портрет Джорджа Олександра Граттона
Містер Річардсон, який ніколи не був одружений і не мав своїх дітей, назвав хлопчика Джорджем Олександром Граттоном.
Кажуть, що він ставився до нього як до сина, виховував його та брав із собою у тури країною. Іноді він виставляв хлопчика між виставами. Річардсон виявився справді щирим і ніжним не лише покровителем, а й батьком цього маленького сироти і виховував його з найбільшою турботою до несподіваної смерті дитини в 1813 році.
Можна тільки уявити вираз обличчя публіки, коли чоловік йшов вулицею з таким дивом поряд. 
"Нариси Боза"
Популярність містера Річардсона зростала і зростала, привертаючи навіть увагу таких світил, як Чарльз Діккенс.
Пізніше Діккенс напише в «Нарисах Боза» – збірці коротких творів: «Велика будка з великою сценою попереду, так яскраво освітлена різнобарвними лампами і горщиками з палаючим жиром, – це театр Річардсона, де за п'ять і двадцять хвилин розігрується мелодрамас ( привидом), пантоміма, комічна пісня, увертюра та трохи побічної музики». 
Шоу Річардсона, Томас Роуландсон, 1816
Містера Річардсона описували як свого роду керуючого на ярмарку, де його стенд вміщував 1000 чоловік і збирав приголомшливу суму 1200 фунтів стерлінгів всього за три дні.
Все йшло добре, але незабаром сталася трагедія. 1813 року помер його прийомний син, якого назвали жертвою холодного клімату. Йому, за різними даними, було чотири роки, або вісім років. 
Шоу Річардсона, Томас Роуландсон, 1816
Вбитий горем Річардсон поховав хлопчика на ділянці, який він вибрав для себе багато років тому в церкві Усіх Святих на Козуей у Марлоу.
Після смерті Плямистого хлопчика шоу, що демонструють людські дефекти, досить швидко вийшли з моди як такі, що ображають суспільне почуття своєю «вульгарністю». 
Містер Річардсон не дожив до остаточного заходу своєї слави і багатства і помер у віці 70 років у листопаді 1837 року.
За його бажанням, він возз'єднався зі своїм прийомним сином і був похований у тому ж склепі, де знайшов спокій невідомий хлопчик, якого прославила хвороба.
