Як живуть сумоїсти? Чи є у них дружини та дівчата? (5 фото)

Японія - це країна так званої "рисової культури". Так як рис дуже примхлива рослина, а засноване на ньому сільське господарство вимагає високої трудомісткості, більшості японців до відносно недавнього часу доводилося важко працювати протягом більшої частини календарного року. І не просто працювати, а працювати у складному та добре організованому колективі.





Це вплинуло на все суспільство, а тому соціальні норми і ставлення до праці в цілому тут значно жорсткіші, ніж у нас. Ось чому японці, чим би вони не займалися, природним шляхом організують собі «добровільний концтабір», в якому всі від простого роботяги до високого начальства безперервно працюють і не бачать білого світла.

Це стосується і великих корпорацій, де всі змушені сидіти на роботі допізна, поки не йде шеф; і японських айдолів, що живуть у повній відповідності до суворого контракту, та професійного спорту, включаючи сумо. Оскільки останнє сформувалося як розвиток синтоїстських ритуальних поєдинків, щодо нього це стосується навіть більшою мірою.



Як і в нас, шкільна освіта в Японії ділиться на три етапи: початкова школа, середня школа та старша школа. Причому остання є платною і не вважається обов'язковою, якщо учень у майбутньому не збирається отримувати «вежу». Тому японські підлітки, які прагнуть стати професійними сумоїстами, приходять у систему після закінчення перших двох рівнів у віці близько 15 років. На той час вони вже добре знайомі з борцівськими тренуваннями, які проводились у шкільному спортзалі.





Після цього їхнє життя повністю регулюється строгими правилами хейя – зазвичай це поняття перекладається, як «школа сумо», але дослівно воно означає «стайня». У «стайні» їхнє життя підпорядковується як численним традиціям, так і спортивному розпорядку, і найголовніше волі господаря цього закладу.

Хейя виглядають як казарми, поєднані зі спортивним залом. При цьому, сторонніх людей там немає, і всі необхідні повсякденні обов'язки виконуються учнями-початківцями. Встають вони близько п'ятої години, щоб приготувати їжу досвідченим сумоїстам і тренерам, потім обід і перше тренування, потім перерву і ще кілька тренувань, увечері – прибирання (за всіх), трохи особистого часу та здоровий сон. Вихідні можуть бути, а можуть і не бути. Дідівщина тут вважається не пороком, а загальноприйнятим засобом виховання суворих японських мужиків.



Сумо поділено на шість дивізіонів. Спортсмени-початківці, які виступають у чотирьох нижніх, зобов'язані постійно жити в «стайні» і працювати на її благо. З їхнім графіком вони просто не мають часу, щоб з кимось зустрічатися. Навіть користуватись мобільними телефонами їм заборонено. Ну і, до всього іншого, школа платить за їх харчування та проживання, а тому на руки їм залишається не така вже й велика сума. Як правило, цього не вистачає, щоби дозволити собі ще й дівчину. Тим більше, задовольнити меркантильних японок.

І лише рікісі («сильні мужі») – представники двох вищих дивізіонів одержують великі гроші за виступи, славу, контракти зі спонсорами тощо. За традицією, їм вже можна одружуватися або просто зустрічатися з дівчатами. І у суто фінансовому плані вони це можуть собі дозволити.



Хто його знає, за якими критеріями жінки обирають собі мужиків – той, хто це з'ясує, може стати правителем світу. Але сумоїсти вважаються в Японії зірками – принаймні хлопці вищого рівня. Тому проблем із протилежною статтю у них немає. Хоча, звичайно, більшість юних панянок все одно віддають перевагу акторам і музикантам з різних «бойз-бендів».

Так чи інакше, іноземці з вищих дивізіонів майже одружені або з кимось постійно зустрічаються. Їхні японські колеги, які частіше зазнають труднощів із соціалізацією, теж це роблять, але дещо рідше. Найголовніша їхня мотивація часто полягає в тому, що в цьому випадку можна переїхати з хейя і зняти квартиру неподалік неї.

Але навіть рікісі більшу частину свого часу проводять у школі, за винятком вихідних – від них очікується, що вони навіть вечерятимуть там. Тому їх шлюб часто є формальністю. Не кожен може проявити себе у ліжку після важкого тренування. Але знайдеється купа баб, яких це влаштовує, якщо їхній чоловік добре заробляє.



Загалом у Японії є стереотип, що дружини сумоїстів не дуже розумні, але красиві. Серед них чимало колишніх актрис та співачок, а тому це приблизно та ж категорія, що «дружини футболістів» у всьому світі. Але, знову ж таки, це стосується лише справді видатних спортсменів.