Пішов із життя, забравши з собою дочку: канатоходець Йозеф Ейземанн (5 фото)

У цирковому світі повітряні акробати, канатоходці та всі, хто працюють під куполом і постійно ризикують своїм життям, вважаються елітою. У так званих "килимових" немає ризику впасти на тверду поверхню з величезної висоти з можливістю назавжди залишитися калікою. Деякі з таких ризикових починають працювати на відкритому повітрі, де найчастіше ще небезпечніше.





Йозеф Ейземанн народився на території нинішньої Сербії у 1911 році. Дідусь його (по мамі) був із відомої циркової династії і змалку навчив коханого онука ходити канатом. "Старі"-канатоходці ніколи не використовували страховку, вважаючи її слабкістю та невпевненістю. Йозеф перейняв досвід попередніх поколінь. У Югославії Ейземан був успішним артистом і його трупа їздила з гастролями по всій Європі.

Все змінилося, коли 6 квітня 1941 року Гітлер напав на Югославію. Вже 17 квітня країна оголосила капітуляцію.

Йозеф тоді служив в армії Югославії, але відмовився воювати проти своїх і разом із тисячами біженців подався до Румунії. Згодом, зі своєю сім'єю, він перебрався до Відня, втративши все своє майно на батьківщині. Військові роки були важкими – розваги не приносили грошей і Йозеф став кравцем. Дивно, як йому вдавалося уникнути мобілізації, але тільки 1945 року його примусово відправили до ополчення, де в першому ж бою його захопили французи. Повернутися до дружини та двох дітей йому вдалося лише через два роки, проведені у фільтраційному таборі.



Ейземанн

Йозеф почав працювати закрійником в ательє, але продумував своє повернення на канат. Тренування, спорт: він натягував між будинками мотузку, взувався в спеціальні капці з м'якої шкіри і, прихопивши балансувальний жердину, "гуляв" між будинками Старого Відня. Містяни були в шоці. І, як і раніше, ніякої страховки, крім гаків на кінцях жердини. Ними, якщо пощастить, можна було встигнути зачепитися за трос у разі падіння.

Ризик? Безперечно. Але в сім'ї нарешті почали з'являтися гроші, коли випадкові глядачі почали кидати канатоходцю монетки. Гроші збирали старша дочка та син Йозефа.

Але Ейземанн мріяв про свою довоєнну славу, про гастролі Європою (а може бути і по всьому світу). Потрібно було прогриміти своєю уявою так, щоб про нього заговорили не лише у Відні.

Йозеф вирішив перейти Дунайський канал – рукав річки, що тече до історичного центру Відня. До війни це був один із найкращих районів міста, плюс він був із чудовим оглядом, що допоможе зібрати сотні, а то й тисячі глядачів.

Міська мерія дозволила Ейземанну протягнути через канал канат на один місяць. Висота над водою – семиповерховий будинок. Довжина канату – 120 метрів. Ось тільки через те, що більшість будівель було зруйновано під час війни, ухил троса був з перепадом висоти в три метри. Це робило трюк ще небезпечнішим. А на все у Йозефа був лише місяць, включаючи тренування, на які він витратив всього десять днів.

5 липня 1949 року відбулася перша вистава на публіці. Щоб ще більше підігріти юрбу, канатоходець спочатку пройшов сам, а потім проніс на плечах власного 12-річного сина. Ось настільки він не сумнівався у своїй майстерності.



Ейземанн

Протягом наступних десяти днів, з невеликими перервами через погодні умови, Ейземанн проводив по два вистави на день: вранці та ввечері. Від 1 до 1,5 шилінгів коштували місця з найкращим оглядом і на кожну виставу було кілька тисяч глядачів.

Щоб ввести натовп в екстаз, Йозеф став показувати на канаті акробатичні трюки, але для його амбіцій і цього було мало. Йому хотілося зробити щось, чого не робили в жодному цирку світу.

І він запропонував пронести на своїх плечах будь-кого, хто на це наважиться. Фотограф однієї з віденських газет погодився, розуміючи, що фотографії Відня, зроблені з плечей Ейземана, прославлять його. Вже все було підготовлено, але поліція втрутилася в останній момент, заборонивши 80-кілограмовому канатоходцю нести на собі людину трохи більше 50 кг.



Рідкісне фото Ейземанна того періоду

Засмучений Ейземанн вирішив задіяти у шоу свою дочку Розіну. Дівчині тоді було 16 років і перші кілька прогулянок пройшли гладко, поки захоплена публіка ревела і плескала, дивлячись на це божевілля.

17 липня 1949 року на набережних каналу зібралося п'ять тисяч людей (ще сотні сиділи на дахах зруйнованих будинків). Погода стояла просто чудова - абабсолютно ніякого вітру, ясно і сонячно.

Ейземанн звично прогулявся туди-назад, по дорозі зобразивши, ніби він падає, втративши рівновагу (це вічний трюк канатоходців), а потім запропонував усім охочим можливість "прокатитися" у нього на плечах. З натовпу вийшла Розіна, зігравши, що вона випадкова глядачка і звично схопилася батькові на плечі. Вони пройшли Дунайський канал і до фіналу залишалося кілька метрів, коли Йозеф, переставивши ногу, втратив рівновагу і похитнувся. Розіну повело вбік. Спочатку вниз полетіла вона, а потім Йозеф.



Швидше за все, впавши у воду, вони могли вижити, враховуючи те, що батько та дочка добре плавали, а спортивна підготовка допомогла б їм згрупуватися під час падіння. Але Йозеф і Розіна звалилися не просто на кам'яну набережну, а ще й на сходи.

Дружина Йозефа пройшла через колосальний нервовий зрив, а Пітер, молодший син канатоходця, який бачив усе, що сталося, кинувся на дах найближчого будинку, щоб кинутися разом за сестрою та батьком. Він кричав, що хоче померти разом із ними.

Коли приїхала швидка допомога, вони живі, але шансів у них не було. Йозеф Ейземан, як і мріяв, опинився на перших сторінках усіх світових газет. Посмертно. На прощання з батьком та дочкою прийшли тисячі людей. Йозефа та Розіну поховали разом.