Барбара Урслерін: покоївка з шовковистим волоссям (5 фото)

Тільки предмет одвічної жіночої гордості прикрашав не чарівну голівку цієї дівчини. Точніше, не лише її.





Барбара Урслерін, з голови до ніг вкрита м'яким світлим волоссям, прославилася на всю Європу в 1660-х роках. Але організатором її успіху був її чоловік, який за сумісництвом став агентом.



Фрік-шоу були популярною розвагою і в Середньовіччі. Дітей-інвалідів продавали в цирки при народженні або починали показувати за гроші з раннього віку, як тільки їхній стан ставав очевидним.

Барбара Урслерін народилася в німецькому селі Кемптен у лютому 1629 року і була відправлена батьками у турне Європою. Вона «виступала» у Копенгагені та Лондоні.

Барбара страждала на гіпертрихоз, але в той час один не найрозумніший лікар жорстоко стверджував, що дівчина була продуктом міжвидового зв'язку.





Данський лікар Хольгер Якобсен писав у 1668 році: «Волосата покоївка, мабуть, є огидним результатом злягання жінки та мавпи».

Цей гаденький опис – остання відома згадка про Барбару, яка вийшла заміж і народила здорову дитину. Жінка фігурує в багатьох текстах, написаних авторами з усієї Європи.

У плані інтелекту у дівчини все було нормально, якщо судити з того, що вона чудово грала на клавесині.

Автор Джон Евелін описав її зовнішність, побачивши у Лондоні 1657 року. То був його вдруге. Перший був, коли волохата жінка була ще маленькою восьмирічною дівчинкою.



Зберігся опис:

Я побачив волохату служницю, брови в неї були зачесані вгору, а весь лоб такий густий і рівний, який буває на будь-якій жіночій голові. З кожного вуха стирчать по два довгі локони. У неї також була найдовша борода та вуса, а на самій середині носа росли довгі пасма волосся, наче у собаки.

Інші частини її тіла не такі волохати. Але в порівнянні зі звичайними людьми волосся на них теж дуже довге. Ними покриті руки, шия, груди та спина. Колір світло-коричневий, тонкий, як льон... а в іншому вона дуже добре складена, добре грає на клавесині.

Він заплатив додаткову плату за те, щоб подивитися, як служниця роздягається, і зазначив, що спина жінки вкрита густим, м'яким волоссям, як шубка. Її груди були круглими і білими і менш волохатими в порівнянні з рештою шкіри.



Несхожість на більшість, інакшість завжди привертала увагу людей. Незалежно від часу та епохи. Надмірний та місцями збочений інтерес до медичних аномалій того часу призвів до того, що інваліди та інші люди, такі як Барбара, наражалися на ризик експлуатації. Навіть після смерті. Коли померла «чотиринога жінка» Міртл Корбін, її сім'я замурувала місце поховання цементом, щоб грабіжники могил не змогли викопати тіло, щоб продати лікарям, зачарованим її скелетною структурою.

У 1655 році волохата покоївка вперше приїхала до Лондона зі своїм чоловіком Йоганном Міхаелем ван Беком. Звичайно, можна переконувати себе, що зовнішність не головне, і він полюбив дівчину за прекрасну душу та таланти. Але реалії такі, що за свідченнями під час подорожі Францією Йоганн звернувся до місцевого судового пристава за дозволом демонструвати за гроші «дивне диво природи – жінку з волохатим, бородатим обличчям і вусами».

Барбара була лише непильним засобом заробітку, і шлюб був укладений виключно для отримання грошей за демонстрацію її потворності. Втім, на той час альтернативи у бідолахи не було. Вона була лише дивиною, яку почали експлуатувати батьки, а продовжив чоловік.

Після відвідування 1668 року Лондона Барбара Урслерін зникла з радарів. З огляду на її унікальну зовнішність таке зникнення здається дуже дивним. Однак історія її подальшого життя так і залишилася невідомою.