Крадіжка 3 гігантських метеоритів та 6 загублених ескімосів (9 фото)

Ця історія не лише про дивовижне відкриття, а й нелюдське ставлення дослідників давніх часів до корінних народів.





На північно-західному узбережжі Гренландії залізний вік почався за сотні років до того, як привезли сюди залізо ісландські фермери. Метеоритне залізо було присутнє в цьому регіоні принаймні з 1000 року нашої ери, коли група з приблизно 300 ескімосів оселилася в бухті Мелвілля, обмеженої на півночі мисом Йорк. Величезні метеорити залучили ескімосів з усієї Арктики, а інструменти, виготовлені з їхніх уламків, дозволили ескімосам перейти від кам'яного віку до залізного. Ескімоси розповіли досліднику Роберту Пірі наприкінці 1800-х років легенду про те, що три великі метеорити є інуїтською жінкою, яку злий дух Торнарсук скинув з небес разом з її собакою та наметом. Можливо ескімоси просто знущалися з Пірі придумавши таку легенду, оскільки Джон Росс та інші полярні дослідники ніколи не чули подібну історію. Швидше за все, ескімоси вважали, що метеорити є природними утвореннями.

Так чи інакше, сотні років "космічні гості" були невід'ємним ресурсом для групи ескімосів, які живуть у цій безплідній частині світу. Але тепер три найбільші зразки з мису Йорк зберігаються зовсім в іншому місці. Роберт Пірі практично вкрав "Анігіто" (Палатку), "Жінку" та "Собаку" і зараз вони виставлені в Американському музеї природної історії. Зразок "Намет" настільки масивний, що опори для його виставки сягають гірської породи під музеєм.



Місце падіння метеорита знаходиться приблизно за 50 км на північний схід від мису Йорк. Він зруйнувався у повітрі над Іннаанганеком (півостровом мису Йорк). Батьківське тіло метеоритних блоків було віком 4,5 мільярда років. Початковий метеорит важив близько 200 тонн, перш ніж розламався в атмосфері. Падіння, ймовірно, відбулося понад 10 000 років тому.

Уламки були тут задовго до того, як регіон бухти Мелвілль був заселений приблизно в 1000 році нашої ери. Ескімоси називали це місце "Савісавік", що походить від слова "савік", що означає "ніж" або "залізо". Вони називали блок "Жінка" "Савіксоах", що означає "велике залізо".

Використання ескімосами





Ніж інуїтів з використанням метеоритного заліза

Дорога від мису Йорк до Савісавік займала 3 дні. Тимчасові будівлі на місці були збудовані з каменю, надаючи укриття для працівників. Декілька місць, де раніше знаходилися метеоритні блоки, легко впізнавані, оточені купами базальту, залишками кам'яних інструментів, використаних поколіннями ескімосів для видобутку заліза.

"Жінка" вагою 3 тонни та "Собака" вагою 400 кг - були найбільш інтенсивно розроблювані і на них легко помітні фізичні ознаки видобутку. Археологи виявили ножі з ручками з рогу оленя та зуба моржа, сокири з лезами з метеоритного заліза та іншу зброю з інструментами. Артефакти мису Йорк знайшли навіть по всій Канаді.

Відкриття дослідниками ззовні



Ескімос зіграє ноги дружини Роберта Пірі

Ранні полярні дослідники були здивовані, виявивши, що жителі мису Йорк використовували зброю із залізними наконечниками, не маючи явного доступу до металу через торгівлю, ні через видобуток і обробку руди. У 1818 році капітан Джон Росс зустрів ескімосів, що живуть у Мелвілл-Бей, – групу, яку він описав як "Арктичних горян". Джон Росс став першим не-ескімосом, який виявив наявність метеоритів.

Ескімоси обмінялися з Россом деякими своїми інструментами із залізними наконечниками, але не розкрили йому місцезнаходження "гори". Хоча Росс сам ніколи не бачив місце Савісавік, його доповідь про експедицію, яка містила посилання на артефакти з метеоритним залізом, пізніше надихнула Роберта Пірі.

"Дивний вантаж" Пірі



Крім своєї місії стати першою людиною, яка досягла Північного полюса, Пірі картографував частини північної Гренландії і писав про спосіб життя ескімосів. Проваливши свою мету 1894 року по встановленню рекорду з найдальшої подорожі на північ, Пірі намагався врятувати місію іншим способом. До кінця 1800-х років мис Йорк став менш ізольованим через постійний поток полярних дослідників, які активніпро торгували із місцевим населенням. Можливо, тому Пірі зміг переконати ескімосів показати йому місце метеоритів, тоді як вони відмовилися ділитися його місцем розташування з Россом десятиліттями раніше. За кілька років Пірі зміг завоювати довіру ескімосів. У своїх нотатках Пірі описує ескімосів як "маленьких коричневих чарівників, дуже схожих на дітей і повинні так сприйматися". Він писав: "Їхнє ставлення до мене - це суміш подяки та впевненості". Хоча він бачив себе їхнім благодійником, не всі ескімоси бачили Пірі позитивне світло. Він використав їхніх собак для тягання своїх саней і використовував самих ескімосів для важкої роботи.



В 1894 Пірі домовився з ескімосом, з яким він потоваришував після початку своєї експедиції в 1891 році. Він пообіцяв рушницю в обмін на показ місцезнаходження метеоритних зразків. Ескімос привіз дослідника до "Жінки", "Собаки" та "Намету".

Незрозуміло, як Роберт Пірі домовився з місцевими жителями. Наскільки відомо, він ніколи не питав дозволу ескімосів перед взяттям метеоритів. У 1895 році розпочалася робота з доставки всіх трьох блоків до Америки на шхуні "Кайт".

Команда дослідника змогла привезти до Нью-Йорка "Жінку" і "Собаку" того ж року, але "Намет" була занадто великим шматком. Метеорити транспортувалися до корабля Пірі на крижинах. Якоїсь миті лід ламався під "Жінкою", і зразок ледь не був втрачений.

З "Наметом" все було ще складніше. Пірі назвав зразок "Анігіто", другим ім'ям своєї дочки Марі, яка народилася у Гренландії у 1893 році. Вилучення метеориту із землі та його доставка на човен зайняли понад рік.



Далі починається сумна частина всієї цієї історії.

Пірі та ескімоси

Коли метеорит наблизився до краю судна, ескімоси покинули його, можливо, із забобонів. Або просто побоюючись, що його вага може розчавити корабель, але метеорит був безпечно завантажений.

З вантажем, надійно закріпленим на борту, судно "Надія" вирушило до мису Йорк, де більшість ескімосів було висаджено з оплатою за виконану роботу.

Шість ескімосів залишилися на кораблі. Вони вирушили до Нью-Йорка разом з Пірі і це було їх найбільшою помилкою.

У квітні 1897 року до Нью-Йорка прибуло шестеро ескімосів. Далеко від рідної Гренландії, де їхня інуїтська спільнота налічувала всього 234 особи, вони опинилися в серці багатолюдного мегаполісу. Наймолодшим із групи був семирічний Мінік.



На фото четверо інуїтів, включаючи Мініка

Протягом кількох місяців четверо ескімосів померли від хвороб, яких вони не мали імунітету. Один повернувся додому до Гренландії, залишивши Мініка одного у величезному місті. Роберт Пірі буквально кинув їх усіх, адже він мав справи важливіші – він отримав нагороду у розмірі $40 000 за метеорити.

Самотній Мінік був усиновлений Вільямом Уоллесом – керуючим Музею природної історії. Але, незважаючи на усиновлення та виховання у родині Уоллеса, Мінік ніколи не відчував себе вдома в чужій країні. Минуло понад десять років, перш ніж він знову побачив свою рідну Гренландію.

У 1909 році, коли лейтенант Пірі нарешті досяг своєї мрії, Північного полюса, Мінік повернувся додому. Цю подорож проспонсував дослідник, побоюючись за свою репутацію у світлі своїх досягнень.

Мінік відчув себе чужинцем і в Гренландії. Він уже забув рідну мову і йому довелося заново вчити навички полювання та риболовлі. Навіть через рік після повернення Мінік почував себе ізгоєм і всіма силами намагався пристосуватися до життя з ескімосами.



Мінік

У листі до старого друга Мінік пізніше писав:

"Чому я більше не придатний жити там, де я народився? Не придатний жити там, куди мене привезли викрадачі? Чому я як експеримент там і тут? кинутим за 10 000 миль від дому?

У 1916 році він повернувся до Америки і через два роки впав жертвою епідемії грипу.

Американська преса пізніше описала це трагічну історію словами: "У той час, як ми святкуємо шукачів, що розширюють наші горизонти, відкриття нових земель часто відбувається за рахунок життів таких людей як Мінік".