За цими потужними воротами був ядерний арсенал кількох ракетних полків.

Сьогодні я покажу давно занедбане підземне сховище спеціальних (ядерних) бойових частин для міжконтинентальних балістичних ракет Р-16У, побудоване в 1965 р. неподалік колишніх позицій цих ракетних комплексів, які були розформовані ще наприкінці 1970-х років.





У 1960-х роках. одночасно з розгортанням в СРСР ракетних полків міжконтинентальних балістичних ракет Р-16, формувалися і Ремонтно-Технічні Бази ядерного забезпечення, де Спеціальні Бойові Частини ракет, або простіше кажучи ядерні боєголовки до них, зберігалися в невеликих спецсховищах РТБ при бойових стартових позиціях у підвищеному .

Зазвичай такі РТБ вироби доставлялися з основних сховищ величезних Центральних Баз Зберігання ядерної зброї, званих "Объектами-С".

Але в деяких дуже рідкісних випадках, коли поблизу позиційних районів ракетних дивізій РВСН не було таких ЦБГ, у складі РТБ будувалися великі окремі сховища СБЧ, що виконують роль головного сховища відразу на кілька ракетних полків, з якого вироби вже видавалися на дрібніші "витратні" сховища РТБ складальних бригад за позицій ракет.



Одним із таких головних сховищ РТБ було і це, заховане глибоко в лісі в штучному пагорбі неподалік позиційного району однієї ракетної дивізії, яка згодом канула в небуття.

Міжконтинентальні балістичні ракети першого покоління Р-16/Р-16 дуже швидко застаріли, т.к. вимагали величезних коштів на утримання їх ракетних комплексів просто монструозних розмірів, та ще й з низькою ефективністю та тривалим розгортанням у бойовий режим. Тому вже 1977 р. їх було знято з озброєння, поступившись місцем наступному поколінню ракет. А ті наступному, а ті також наступному. Саме з цієї причини на озброєнні РВСН зараз стоять і використовують нові сучасні ракети в компактних позиціях, а застарілі бойові стартові позиції стають незатребуваними, т.к. як правило, через безліч технічних причин і габаритів, їх просто неможливо пристосувати під нові ракети.

Так до кінця 1970-х років. ракетні полки, що постачалися з цієї РТБ, були розформовані, а колишню територію її військової частини зі сховищем передали артилеристам для зберігання звичайного озброєння.

Але до кінця 1990-х років. та їх звідси вивезли, після чого сховище було законсервовано, а з остаточним розформуванням частини у 2000-х роках. почалося розселення містечка та до середини 2010-х років. все це було занедбано.





І якщо саму частину мародери пограбували за минулі два з половиною десятиліття до розбитих стін, то до нашого приїзду сюди близько десятка років тому, неподалік сопки все ще залишалося нерозпиляне на момент візиту сховище цієї бази.



Колись навколо периметру проходила освітлена ліхтарями доріжка для озброєної варти. Тепер про неї нагадували лише рідкісні та практично впалі ліхтарні стовпи посеред лісу.



Вздовж колишньої доріжки місцями ще залишався зовнішній периметр території, що заріс.



У центрі території в оточенні сопок розташовувалося кільце з потрійного периметра навколо самого сховища. Середній периметр за життя об'єкта був під напругою та працював у режимах від 750 до 3000 вольт.



Але й він зберігся лише частково.



Зате тут збереглися одні з трьох встановлених підряд воріт головного в'їзду на технічну територію сховища. Зовні вони виглядали ще іржавими, але це оманливе враження, т.к. з іншого боку, картина була зворотна. Цю територію використовували до останнього вже після розформування частини під склад будь-якого майна та військові покинули її лише у 2010-х роках.

Відразу за воротами видно ангар маскувальної споруди, що приховувала в собі вхід у підземний об'єкт з перевантажувальним майданчиком та приміщення з системами життєзабезпечення.



Ліву частину наземної маскувальної споруди займали приміщення з кліматичною установкою та щитовою, але вже тоді з неї було знято всі мотори з насосами, а зі стін та підлоги вирвано всі кабелі. Тим не менш, корпус самої кліматичної установки все ще був присутній.



Більшу частину масксспоруди займав перевантажувальний майданчик із входом в об'єкт та вантажною шахтою, над яким було змонтовано потужну кран-балку. Всередину заїжджала спецмашина-сховище, в яку за допомогою крана із шахти перевантажували виріб.

Усередині головний зал на той момент виглядав зовсім не зворушеним і місцями навіть ще була проводка, тому що саму залу використовували як склад, коли самим підземеллям вже давно не користувалися.



За таким похилим ходом для особового складу здійснювався спуск під землю.

До речі, раніше туди мав допуск лише спеціально навчений офіцерський склад, який підпорядковувався безпосередньо 12-му Головному Управлінню МО СРСР, який займався всім, що пов'язано із зберіганням та видачею у війська ядерної зброї. Звичайні військовослужбовці термінової служби такі об'єкти не допускалися, за деякими дуже рідкісними винятками під тотальним наглядом.



Спустившись по ходку ми потрапляємо у вантажну шахту, що веде до підходящої тунелю з потопленими в підлогу рейками вузькоколійки, якою вироби зі сховища доставлялися до шахти на візках.



Пройшовши тунелем близько 40 метрів виходимо до ряду двостулкових воріт видатного тамбур-шлюзу. Тут, за першими легкими тонкими гермоворотами вагою кілька сотень кг, знаходився тамбур-шлюз із щитом керування затворами та гідравлічними приводами, які відкривали встановлені слідом товсті захисні ворота вагою кілька десятків тонн. Їх ми докладно не фотографували, але нижче покажемо такі самі на іншому аварійному виході.

Але це ще не все. За багатотонними захисними воротами слідом були встановлені ще одні ворота, але вже вагою кілька тонн, а в лівих стулках першої та третьої воріт були передбачені ще й герметичні двері для проходу людей.



Пройшовши тамбур-шлюзи видатних воріт ми вийшли ще один тамбур з поворотним колом, який ми теж на жаль не сфотографували. З цього тамбура можна було потрапити до головного сховища та до зали регламентних робіт, де вироби збирали у більш високий ступінь готовності перед видачею. Тут уже вологість бере своє і стан об'єкта стає набагато гіршим.

Що цікаво, прохід до зали регламентних робіт був уже зі звичайними дерев'яними воротами оббитими металом, а не з металевими герметичними, але в їхній лівій стулці також були передбачені двері для проходу людей.



Так виглядав зал регламентних робіт, де під стелею було змонтовано кран-балку для роботи з виробами. Стан об'єкта стає ще гіршим і тут явно було порушено гідроізоляцію.

По фото не видно, але раніше вся підлога двох бічних платформ була розкреслена на квадрати з різними технічними позначеннями.

А ще чомусь рейки вузькоколійки тут закінчуються дивним глухим кутом на платформі, а по самому цеху вузькоколійка проходила нижче і ніяк не пов'язана з тією, що вела до тамбуру з поворотним колом.



Повернемося назад до тамбуру з поворотним колом, де рейки від видавальної вантажної шахти ведуть прямо в головне сховище СБЧ (ядерних боєголовок), також захищене товстелезними захисними воротами та гермоворотами за ними, які видно у прорізі на фото за головним видатним тамбуром.



У цьому залі на бічних перонах і зберігався основний запас НБЧ для ракет кількох ракетних полків.

Можна помітити, що в цьому залі не було кран-балки, а перевантаження виробів здійснювалося безпідйомним способом на спеціальні роликові платформи з амортизаторами, яких, звичайно ж, не збереглося.



А наприкінці зали рейки впиралися ще в одні гермовороти аварійного виходу.



За якими розташовані ще одна багатотонна захисна брама, що вмерзла в лід і на них ми подивимося уважніше. Зовні вони зеленого кольору, т.к. ними ніколи не користувалися за призначенням.



Тут частину гідравлічних систем із приводами взагалі були демонтовані.



До речі, на таких захисних воротах кожен штурвал на стулках блокувався спеціальними замками.



У кожен із замків на кожній стулці для відкриття було необхідно вставити по два ключі і провернути, після чого повернути рукоятку блокування і тільки після цього можна було обертати розблокований штурвал, який через редуктор витягував тягами запори в підлозі і стелі.



Хоча тяги гідроприводів, які відкривали та закривали стулки, були демонтовані, але частина систем все ж таки ще залишалася на місці.





Щоправда, і вони теж підрозібрані. Наприклад, тут були вийняті циліндри.



За тамбуром слідував прохід із такими дерев'яними воротами.



У лівій стулці також були двері для проходу людей.



За воротами розташовувався ще один підходящий тунель аварійного виходу.



У ньому цілий рік не тане лід.



А вів він до другої аварійної вантажної шахти.



Тут ми зустріли кілька цікавих табличок, що залишилися з часів зберігання ядерної зброї.



Рейки під льодом упиралися у сходи.



Яка йшла нагору вздовж шахти і впиралася в стелю, накриту зверху залізобетонними плитами.

Ця шахта була необхідна на випадок поразки та руйнування головного входу споруди. У такому разі необхідно було відкопати плити і прибрати їх з оголовка шахти аварійного виходу, після чого через цю шахту здійснювалася б аварійна видача СБЧ.



Але повернемося назад до дверей передтамбуру.



Де над захисними воротами в стелі була ще одна шахта аварійного виходу/входу для людей, через яку ми й змогли потрапити за закриті ворота, що вмерзли в лід.



Через цю ж шахту особовий склад РТБ міг потрапити до сховища у нештатній ситуації.



А зробивши два вигини шахта виходила у прихований від очей гермолюк, у якого колись розташовувався один із вартових постів.



Ось таке сховище, що добре збереглося на той час, нам якось довелося відвідати до наступного повного розпилу мародерами. Зараз у ньому не залишилося жодного металу, а саме воно давно затоплено по шию.



Ну, а на цьому все.