Вівця чи бик? Дійшов пішки з Гімалаїв до Гренландії, щоб вижити (6 фото)
Це незвичайний звір із нелегкою долею та довгим еволюційним шляхом, який він зробив для виживання. 
Отже, наш сучасний герой - вівцебик (Ovibos moschatus). Як видно з назви, вчені довго не могли зрозуміти, куди його віднести, до биків або вівців. За розміром, як бик, а зовні більше схожий на барана. 
Точку в суперечках поставила можливість проводити генетичний аналіз, у ході якого було поставлено крапку у походження цих незвичайних тварин. 
Отже, наш герой виявився бараном. Хоча, якщо бути точним – козлом, тому що вівці відносяться до підродини козлиних. Батьківщиною вівцебиків були Гімалаї, де вони жили собі не тужили до настання Льодовикового періоду, після чого почали спускатися на рівнини у пошуку корму та розселятися Сибіром. Вони просувалися все далі на північний схід, поки не перейшли з Чукотки на Аляску Берінговою протокою.
Потім бики рушили Схід і заселили арктичні зони континенту, і дійшли до Гренландії. У цей час люди вже оволоділи списами і почали активно вибивати велику плейстоценову мегафауну – мамонтів, шерстистих носорогів та власне вівцебиків. 
Тваринам доводилося йти далі й далі північ, де людині було не вижити. В результаті такого повільного відступу вівцебики придбали низку еволюційних адаптацій, що дозволяють виживати їм у без перебільшення екстремальних умов.
Шерсть їх стала дуже довгою, що складається з чотирьох груп: напрямного волосся, остевого, проміжного і пухового. Останні, у свою чергу, поділяються на дві підгрупи. Пуховий волосся вівцебика у вісім разів тепліше за овечі. 
Крім того, тварина виглядає паралелепіпедом, не маючи частин, що виступають, щоб максимально скоротити тепловтрати. У момент небезпеки стадо вибудовується кільцем, усередині якого самки та дитинчата. Харчуються звірі аскетично: викопуючи їх під снігу небагато рослинність, яка встигає вирости за коротке арктичне літо. 
У дикій природі звір зберігся лише Канаді та Гренландії, пройшовши довгий шлях до свого виживання. На даний момент у нашій країні цей вид реінтродукований та успішно акліматизований, зокрема на Таймирі, Ямалі та Якутії. Сподіваємося, що незабаром населення цих чудових тварин збільшиться, і ми зможемо побачити їх і в менш екстремальних місцях.
