У сезон грипу та застуд практично в кожному рецепті лікар серед інших препаратів вказує вітамін C, який потрібно приймати для прискорення одужання. Мало хто знає, звідки виникла ця тенденція. 
Лайнус Полінг (1901-1994) – американський фізик, хімік та двічі лауреат Нобелівської премії – ось хто відповідальний за популяризацію вітамінів. Батько хлопчика рано помер, і матері довелося тягнути трьох дітей. Що примітно, Полінг - недоучка. Але не через особливості інтелекту, а через особисті переконання: хлопець відмовився ходити на гуманітарні дисципліни, вважаючи, що цілком здатний освоїти таку нісенітницю вдома. У директора виявилася інша думка. І Лайнус залишився без атестату. 
Щоправда, адміністрація рідного навчального закладу відчула якусь незручність, коли 1962 року їхній недовипускник отримав першу Нобелівську премію. І атестат вручили, як то кажуть, на знак вдячності.
Студентські роки (а вчинити зі зрозумілих причин вийшло лише у заштатний сільськогосподарський коледж) були важкими: хлопець хапався за будь-яку підробіток, розвозив молоко, мив пробірки, рубав дрова. Щоб із зароблених центів допомогти ще й сім'ї. Тому пропозицію викладати у коледжі хімію прийняла із захопленням. 
Після отримання диплома Лайнус одружився з однокурсницею (до речі, шлюб був єдиним на все життя) і вступив до Каліфорнійського університету.
Надалі практично будь-яке його починання давало разючий результат. Вчений заклав підвалини сучасної молекулярної біології. Відкриття ДНК-спіралі стало результатом випадковості: валяючись у ліжку після грипу, він крутив аркуш із хімічною формулою життя. І випадково склав його правильно.
Першість відкриття присудили іншим (з політичних причин). Але Лайнус не засмутився. Адже за кілька років він отримав Нобелівку за відкриття в галузі науки про імунітет. 
Коли дослідник пішов на спокій, вирішив присвятити час вивченню вітамінів. Тим більше що були передумови: Полінг захворів на гломерулонефрит, і йому довелося докласти чимало зусиль, щоб вилікуватися.
Серед інших дослідник особливу увагу приділяв одному - аскорбінової кислоти і вважав її мало не панацеєю, радячи приймати в дозі, що у 200 разів перевищує рекомендовану за тими стандартами. 
Зрозуміло, що медичний загал обурився. Адже принцип «у ложці ліки, у чашці отрута» ще ніхто не скасовував. Та й медичної освіти новатор не мав. Але Полінг довів ефективність на власному прикладі своїх студентів.
А потім ще й книгу написав про здатність вітаміну C лікувати онкологічні хвороби.
Помер дослідник у дуже похилому віці 93 років, живучи за власними напрацюваннями. А тенденція призначати вітамін С збереглася. Більше половини лікарів це роблять, тоді як інші вважають його ефективність недоведеною як щодо підвищення імунітету, так і, тим більше, в області лікування онкологічних захворювань. 
А де ж істина? Вона, як найчастіше буває, десь посередині.
Додати свій коментар
Вам буде цікаво:
