Як жінка рятувала людей під час геноциду у Руанді (7 фото)

Під час руандського геноциду Зула Карухімбі врятувала понад 150 людей. Відважна жінка користувалася вельми незвичайним способом, але він був дієвим. Справжня героїня.





У Руанді, невеликій державі Східної Африки, населення навіть менше, ніж у Москві. Але саме там у 1994 році відбулася одна з найжахливіших та найкривавіших подій.

Історично в цій країні жили тутсі та хуту. Хуту завжди мали чисельну перевагу, а різниця між народностями практично непомітна. Тутсі просто трохи вище і тон їхньої шкіри трохи світліший. Вони ж у минулому були правлячим народом Руанди, вони завжди були багатшими та шанованими.



Президенти Бурунді та Руанди померли і 6 квітня 1994 року почалися масові погроми та вбивства тутсі. За якісь три місяці було знищено близько мільйона людей. Хуту, за підтримки ненависних статей у ЗМІ, хапалися за зброю та йшли вбивати кожного тутсі, зустрінутого на шляху, хай навіть це був їхній друг чи сусід. Жорстокість цих убивств на голову перевершувала ту жорстокість, що діялася в німецьких концтаборах, відомих своєю витонченістю в тортурах. Чоловіків убивали, а жінок ґвалтували. ЗМІ писала про жінок тутсі, що це "сексуально приваблива "п'ята колона".



Але не буває так, щоб у пеклі не було тих, хто готовий ризикувати власним життям, щоб урятувати невинних людей.

Зула Карухімбі була відома як відьма, люди її боялися і намагалися оминати. Вона вставала проти озброєних божевільних людей, поки в її будинку ховалися ті, хто зміг втекти. Люди днями й ночами сиділи в тісному спекотному підвалі, хтось ховався на горищі, під ліжком Зули, дехто навіть примудрявся сховатись у гілках сливового дерева, так вдало посадженого поряд з будинком Карухімбі. До речі, сама Зула була мусульманкою і, зрозуміло, жодного чаклунства не визнавала. Вона просто добре знала властивості різних трав та вміло їх змішувала.

Але була така переконлива у своїх промовах, що їй вдалося відлякати нападників.



Але як їй вдавалося впоратися з розлюченими та озброєними чоловіками? Коли ті заявлялися у її двір, вона відразу намазувала руки соком спеціальної отруйної рослини. Їй досить було доторкнутися до шкіри бойовика, як він починав покриватися опіками і виразками. Звичайно, вони не розуміли, в чому справа, були впевнені, що відьма їх прокляла. А потім Зула йшла до будинку і починала гриміти там усім, що траплялося їй під руку. Висовуючись у вікно Карухімбі кричала бойовикам, що це потривожені духи розлютилися непроханим гостям.

Бойовики намагалися її звинуватити у прихованні тутсі, але Зула їм резонно відповідала: "та я ж відьма, мене всі бояться, ніхто до мене не ходить".



Якось будинок Карухімбі хотіли підпалити, а коли не вийшло спалити його, то випустили черги з автоматів. Але Зула так була переконлива у своїх прогнозах, що гнів духів обрушиться на сім'ї та покоління бойовиків, що ті тікали.



Відважна Зула Карухімбі врятувала життя більше 100 тутсі, ще приблизно 50 хуту, які не бажали брати участь у різанини і навіть трьох білих, які тоді не опинилися в Руанді.

2006 року жінка удостоїлася нагороди за участь у боротьбі проти геноциду, яку їй вручив президент Руанди Поль Кагаме. Цікаво, що його вона теж врятувала, лише вже 1959 року, коли був такий самий спалах ненависті місцевих. Кагамі на той момент було лише два роки.

Зула зняла з себе тоді намисто, наказавши мамі майбутнього президента, вплести їх у волосся Поля і всім говорити, що він хлопчик. Тоді вирізали лише хлопчиків тутсі.



Саме Поль Кагаме зупинив геноцид тутсі, припинивши кровопролиття та тортури, ставши головнокомандувачем Патріотичного фронту Руанди.

Вже зовсім старенька Зула щовечора брала медаль із собою у ліжко та цілувала. У ній вона бачила обличчя всіх тих, кого їй вдалося врятувати, кожного.

Зула Карухімбі, яку прозвали "відьма Шиндлера", прожила довге життя і померла у 2006 році. Їй було 106 років. Жінка, яка була сповнена любові до людей і готова була заради них на все.