Віртуоз, який зумів зламати канони (7 фото)
Якщо людина дуже хоче здійснити свою мрію, вона подолає практично будь-яку перешкоду на шляху до цієї мети. 
Головне багатство музиканта – це руки. Адже створювати з простих звуків хитромудрий в'язок мелодії без них неможливо. Тому втрата на війні правої руки для австрійського піаніста-віртуоза Пауля Вітгенштейна (1887-1961) була рівносильна не лише кінцю кар'єри, а й життю. 
Сім'я була досить музичною. У гостях у Вітгенштейнів бували Йоганнес Брамс, Клара Шуман, Ріхард Штраус. Грати на фортепіано хлопчик навчався у відомих педагогів Мальвіни Бре та Теодора Лешетицького. 
Після поранення піаніст практично відразу спробував повернутися до ладу: ще лежачи в шпиталі, намалював на дошці клавіші і годинами тренувався «грати», але тепер уже лише однією рукою. 
Пауль одужав, повернувся до Відня і спробував повернути і кар'єру. Звичайно, для більшості він залишався лише немічний калікою, якого можна було пошкодувати. Але чи грати знову з однією рукою? Це неможливо. 
Місяці безперервних тренувань дали результат. У 1916 році піаніст відновив концертну діяльність, незважаючи на пропозицію сім'ї про фінансову підтримку та освоєння нового напряму. Репертуар музикант підбирав сам, деякі твори написав спеціально для виконання лівою рукою. А потім Пауль почав замовляти твори провідним композиторам свого часу – Брітенну, Хіндеміту, Прокоф'єву. 
Найвідомішим замовленням став ліворучний концерт французького композитора Моріса Равеля. Кілька років Пауль займався викладацькою та концертною діяльністю. 1938 року емігрував до США через Швейцарію, не прийнявши угоду з нацистами і відмовившись підтримати режим. Де прожив до кінця життя, викладаючи фортепіано.
Музикант якось сказав про себе таке:
Якби я піднявся на високу гору і побачив, що мені все-таки не вдасться дістатися до самої вершини, я спустився б і спробував з іншого боку. 
Приклад об'єднання працьовитості, таланту, впертості та націленості на результат у цій людині доводить, що у житті можливо якщо не все, то майже все.
