Малятко Ніна, яка стала жертвою одного з найтриваліших викрадень в історії Німеччини (6 фото)

Будь-яке життя безцінне. Особливо для батьків, які готові віддати за свою дитину все, що завгодно.





Але питання «Скільки коштує твоя дитина?» будь-кого поставить у глухий кут. Особливо, якщо від цього залежить його життя.



Ніна фон Гальвіц

Того звичайного грудневого дня 1981 року восьмирічна Ніна фон Гальвіц – мешканка Кельна та донька художниці та банківського службовця вирушила до школи разом із групою сусідських дітлахів. Але біля навчального закладу натовп галасливої малечі виявив відсутність Ніни. Адміністрація школи негайно зв'язалася із батьками.

А за годину в будинку сім'ї пролунав дзвінок. По телефону було програно заздалегідь зроблений запис, на якому чоловічий голос повідомив про викрадення. Мовлення перервав голос Ніни, який підтверджував, що з нею все добре. А наприкінці той, хто говорив, поставив запитання, яке повалило пару в ступор: «У скільки ви оцінюєте свою дочку?».

У зазначений час батько дівчинки Хубертус мав вийти в радіоефір за вказаною частотою, озвучити суму та чекати на подальші розпорядження.

Вражені були і викликані парою поліцейські. Адже до цього вони завжди мали справу з вимогою викупу під час викрадення у певному розмірі. В обумовлений час фон Гальвіц повідомив, що має 800 тис. марок. І цю суму він готовий віддати за дочку. Незабаром подружжя отримало записку, в якій була знущальна похвала: не продешевили. І подальші інструкції для Хубертуса – сісти на потяг, взявши з собою портативну радіостанцію, та викинути сумку у тому місці, про яке викрадачі повідомлять.

Пустушка



Поїздка, як і млосне очікування, виявилася марною. Сигналу від злочинців не надійшло. Певне, вони стежили за чоловіком. І зрозуміли, що у поїзді підозріло багато міцних хлопців – пасажирів, які були перевдягнені поліцейськими.

На висоті пташиного польоту



Зашифроване листування в газеті

Наступною вимогою стало викинути сумку з вертольота. Але нічого не вийшло і цього разу. Орендований вертоліт кружляв над полями на околицях міста, а викрадачі називали то одні координати, то інші. І зрештою зникли з радарів, звинувативши батька у присутності поліцейських (що було правдою).

Через три тижні змучені Беатріс та Хубертус отримали нові інструкції на касеті, де було записано і веселого голосу Ніни. Знов вертоліт, і знову відсутність вказівок. Очевидно, вони помітили патрулі землі і знову відмовилися від задуму.

Пройшов ще місяць тяжкого очікування. Батьки відмовилися від допомоги поліції (поліцейські були впевнені, що дитина мертва, і націлені тільки на затримання здирників) і найняли посередника – тележурналіста Франца Тартаротті. Він уже мав аналогічний досвід. Чоловік кілька тижнів вів переговори з викрадачами через газетні оголошення. В результаті ті підвищили розмір викупу до 1,5 млн. марок і надали підсумкові інструкції.

Порятунок



Місце викиду викупу

12 травня 1982 року Франц викинув згорток із вікна поїзда у вказаному місці. А через три дні на автобусній зупинці знайшли Ніну – живу та практично здорову, якщо не брати до уваги незначної втрати ваги через переживання.

Ніна розповіла, що викрадачі вивезли її на зупинку в багажнику і залишили з пов'язкою на очах, сказавши, що зняти її можна тільки коли в кишені задзвенять годинники.

Дівчинку тримали в якомусь старому будинку із забитими вікнами. Виходити можна було лише у розташовану поряд ванну кімнату. Особи викрадачів були приховані масками. Зверталися вони один до одного Петро та Пол. Але один, мабуть, був жінкою.

Школярку не били, не морили голодом, добре годували та навіть грали. У полоні Ніна провела майже п'ять місяців. Але їй знадобилася допомога медиків та психолога. Дівчинка швидко прийшла до тями і повернулася до школи. Деякий час її доглядали поліцейські, але в основному для того, щоб відганяти настирливих журналістів.

Плакали грошики



Викрадачів так і не вдалося виявити. Але слідство не мало сумнівів, що серед близького оточення або серед поліцейських була пов'язана з ними людина, яка доповідала про кожен крок і рішення. Зокрема, вони знали про те, що номери всіх купюр переписані. І яккожний банк у Німеччині зобов'язаний негайно повідомити поліцію під час надходження купюр зі списку.

Наприкінці 1982 року діти, які грали лісі неподалік Майнерцхагена, виявили схованку з 400 тис. марок. То були гроші з викупу. Доля решти суми так і залишилася невідомою. У Німеччині до зміни дизайну купюр та переходу на євро вони так і не спливли. Можливо гроші переправили за кордон. А можливо, викрадачі так і змогли витратити «брудні» купюри, що залишилися лежати мертвим вантажем.

Зараз Ніна живе в Берліні і категорично не бажає говорити ні з ким про цей дивний і страшний епізод зі свого дитинства.