Ми не знаємо точно, коли з'явилася перша каракка, але ще в 1304 флорентійський хронікер Джіованні Віллані стверджував, що італійські кораблебудівники копіювали конструкцію бакського кога, при будівництві корабля, згадуваного, як коха.
Лише кілька вишуканих мальовничих свідчень збереглося про ранніх кохах, але до 1340 найбільший з них, був відомий як баронський коха, який був більше, з корпусом з більш глибоким осадом, ніж початковий баскський ког. Він майже напевно мав дві щогли, ніс поєднання вітрильного оснащення, що складалося з прямих вітрил на грот-щоглі та латинського вітрила на бизань-щоглі. До кінця 14 століття, термін «каракка» використовувався англійцями для опису генуезьких торгових кораблів такого типу, хоча немає жодних ясних свідчень, що вони плавали так далеко на півночі, у британських островів. На Іберійському півострові, те саме судно було відоме під назвою нао, хоча термін також використовувався по відношенню до іспанської версії північноєвропейського халка. Насправді, протягом усього 15-го століття ранні караккі, нао і халки всі належали до схожих загальних типів кораблів.
Невеликий військовий корабель у гавані Дувра, фрагмент ескізу (приблизно 1530). На судні є гарматні порти, в той же час солдати озброєні різними видами зброї зображені носовий і кормовий надбудов, що стоять на бойових палубах. (Британська бібліотека, Лондон)
Незважаючи на те, що є свідчення, що двощоглові кохи плавали Середземномор'ям наприкінці 14-го століття, їх перша докладна згадка в англійських письмових джерелах відзначається в 1410 році, коли двощогла генуезька каракка була захоплена англійськими піратами, і англійською короною володіння цим кораблем. Про іншу схожу каракку є згадка в офіційних документах на наступний рік. До 1417 Генріх V (правив в 1413-22 роках) купив 8 генуезьких каракк, які увійшли до складу його королівського флоту, що зароджується. Шість їх описувалися сучасниками, як судна водотоннажністю в 500 тонн, оснащені двома щоглами – грот-щоглою і «мезан» – бизанню. В останні роки правління Генріха англійські суднобудівники поповнили його флот, а також двощогловими кораблями, цим підтвердивши, що кохія була скопійована англійськими королівськими корабелами. Однак, до кінця правління Генріха ці самі корабели ступили на один крок вперед.
Англійський корабель, що розбивається об скелі, фрагмент картини «Уорвікське катання» (приблизно 1480 р.). Зверніть увагу на тканину тенту (який був розфарбований квітами Ерла Уорвіка – жовтим і блакитним), і великі артилерійські гармати розташовані на шафі корабля. Повна назва «Уорвікського катання», звучить як «Видовище народження, життя та смерті Річарда Бюшампа, Ерла Уорвіка» – серія ескізів, що зображує випадки життя знатного англійця. Проте більшість істориків називають їх просто «Уорвікським катанням». Хоча Річард Бюшамп помер у 1439 році, ескізи були виготовлені значно пізніше, вони могли бути намальовані за бажанням одного з його дітей, можливо Анни, графині Уорвікської, дружини супротивника Едварда IV у битві у Барнета. Вона померла в 1493 році, і стилі всіх обладунків та кораблів зображених на ілюстраціях відповідають за часом останньому десятиліттю життя Анни. Крім цього, ці ескізи могли бути виготовлені за бажанням її дочки, яка стала королевою Анною після того, як її чоловік, Річард герцог Глочестерський, став королем Річардом III. Вона померла в 1485, за п'ять місяців до того, як її чоловік загинув у битві при Босуорті. (Британська бібліотека, Лондон)
Через рік після своєї перемоги над французами в битві у Азінкура (1415 рік), Генріх V наказав побудувати два нових бойових корабля, один з яких був побудований в Байоні на узбережжі Аквітанії, а інший у Саутгемптоні в графстві Гемпшир. Саутгемптонський корабель був більший за корабль побудований у Байоні, і коли він був спущений на воду в 1418 році, зазначалося, що він мав водотоннажність 1400 тонн. Мало що відомо про цей величезний корабель, що називався Grace Dieu («Грейс Дью»), збереглося кілька записів про інвентаризацію його запасів, що проводилися після того, як в 1420 він був поставлений на консервацію. Його уламки були виявлені біля Барследона на річці Хамбл, в різні часи з середини 19 століття вони обстежилися і з них було взято зразки. Вивчення уламків показало, що його корпус мав клінкерну обшивку (накрій), кіль довжиною близько 125 футів та шириною 50 футів. За розмірами цей корабель був більшим за будь-який інший корабель, побудований на британських островах до 17-го століття. Капітан флорентійської галери був очевидцем, який бачив «Грейс Дью», і залишив свідчення, що корабель був близько 184 футів у довжину на рівні палуби, грот-щогла заввишки 200 футів і 22 фути в колі.
Порівнюючи записи з його уламками, стає зрозуміло, що «Грейс Дью» був ранньою караккою оснащеною двома щоглами – великою грот-щоглою та бизанню. На додаток до цього бушприт видавався вперед з його високої, схожої на вежу носової надбудови. Грунтуючись на зображеннях на той час дрібніших, але схоже побудованих ранніх судах, ми можемо стверджувати, що його кормова надбудова (згадувана як «літній замок») була нижчою, ніж носова надбудова. Цікаво, що побудований у Байонні корабель, був побудований за технологією, за якою будувалися каравели, що підтверджує, що щонайменше на південному сході Франції середземноморська школа суднобудування вже витіснила всі існуючі раніше північноєвропейські прийоми будівництва кораблів, у той час як англійські кораблебудівники, продовжували будувати судна, дотримуючись традиційної школи. На жаль, дуже небагато документальних записів про англійський військово-морський флот дійшли до нашого часу від попереднього півстолітнього правління монархів Йоркської династії - Едварда V (правив у 1461-1483 роках) і Річарда III (правив у 1483-1485 роках). Тому в нас так мало переконливих доказів еволюції англійського королівського флоту, що відбувалася в ці ключові десятиліття.
Що ясно, так це те, що фінансові труднощі та політична нестабільність означали, що збільшення королівського флоту мало дуже низький пріоритет у цей період. Однак при Едварді IV флот збільшився за рахунок купівлі та перебудови торгових судів. У 1480 році він складався з семи караків і двох кораблів - каравели та барка. З караку, дві були іспанської будівлі, тоді як інші – португальської. Зараз різниця між караккою і «кораблем» не зовсім зрозуміла, але загалом згодом так називали кораблі з «повним вітрильним оснащенням» фок-щогли, грот-щогли та бизань-щогли. Тоді вони оснащувалися прямими вітрилами, а латинське вітрильне оснащення було запроваджено лише з 1480-х років, також у цей час було запроваджено топселі всіх трьох щоглах.
Каравелла була меншою за каракку за розміром з обшивкою корпусу вгладь, що несе дві або три щогли, пізніше на ній ставилося латинське вітрило. Цей тип корабля широко використовувався португальцями, а пізніше іспанцями як «корабель для відкриттів». Нарешті, барк був зовсім іншим типом трищоглового судна невизначеного розміру, хоча пізніше барки зазвичай мали відносно невеликі розміри. Всі три щогли несли пряме вітрильне оснащення, останній вітрило кріпився до бизань-щоглі спереду і ззаду, тому він був схожий на квадратну версію латинського вітрила. Caravel of Salcombe («Каравела Салькомба») була продана відразу після смерті Едварда IV, а єдиний корабель, що залишався, з двох судів такого типу, був виключений зі списків військово-морського королівського флоту (це був термін 14-го століття, що не змінювався на «королівський» військово-морський флот» до 1660). Bark of Southampton («Барк Саутгемптона») був перейменований в Bonadventure («Бонавентура») наприкінці століття, коли його перекласифікували в каракку. Передбачається, що це було зроблено через його вітрильне оснащення, а не через конструкцію корпусу, згідно з якою спочатку його класифікували як барк.
Іншою примітною особливістю північноєвропейської каракки 15 століття була форма її корми. Обшивка корпусу (або пояс зовнішньої обшивки корабля) загиналася вгорі на кормі, утворюючи більш закруглену корму корабля, ніж суднах пізнішої будівлі. Цю особливість можна побачити і на халках того часу. З 1488 року і пізніше ця практика припинилася для спрощення будівництва корабля, коли пояс обшивки кріпився до кормових шпангоутів корабля, і додалася транцева (плоська) корма. Це спрощення стало важливим, коли довелося будувати важкі кораблі, здатні витримувати вогонь важкої артилерії.
Військовий корабель «Генрі Грейс е`Дью»
Один з найбільш амбітних військових кораблів побудованих під час правління династії Тюдорів, ймовірно, його будівництво є прямою відповіддю на будівництво корабля Great Michael («Грейт Майкл») королем Шотландії – Джеймсом IV. На жаль, минуло три десятиліття перш, ніж корабель зміг відкрити вогонь зі своїх гармат, більшу частину часу він провів на консервації. Корабель був побудований більше для престижу, ніж мав якусь військову цінність, і в 1520 він супроводжував Генріха VIII з Дувра в Калі для зустрічі з Франциском I на «Полі золотої парчі». Вже тоді водотоннажність корабля перешкоджала його виходу чи входу до гавані. У той час, як його вигляд був вражаючим, витрати на його експлуатацію в мирний час вважалися непомірно високими, і він став розглядатися своєрідним «білим слоном». На малюнку показано одну з кованих із заліза казнозарядних знарядь якими був озброєний корабель, встановлений на лафеті, який був відтворений на основі уламків з Мері Роуз.
Характеристики корабля «Генрі Грейс е`Дью»
Військовий корабель «Генрі Грейс е`Дью» (1525)
Тип: "Великий корабель" (каракка), прізвисько "Грейт Гаррі". Побудований у 1514 році у Вулвічі
Водотоннажність: 1000 тонн*
Довжина кіля: близько 130 футів
Ширина палуби: близько 50 футів
Озброєння: 80 гармат (51 важке, інші вертлюжні гармати; в інвентаризаційному списку озброєння на борту всього вважалося 112 гармат, включаючи ручну вогнепальну зброю
Екіпаж (1536 рік): 700 осіб (включаючи 400 солдатів та 40 гармат)
Нотатки про службу: Перебудований у 1539 році. Брав участь у битві у Портсмута у 1545 році. Перейменований на Edward «Едвард» у 1547 році, знищений пожежею у 1553 році
* деякі ранні джерела (засновані на різних системах обчислення водотоннажності) дають 1500 тонн
Військовий корабель «Совєрен»
"Регент" і "Совєрен" стали першими військовими кораблями побудованими для військового флоту Тюдорів, пізніше вони були перебудовані на річці Хамбл біля Саутгемптона під наглядом Сера Річарда Гілдфорда, магістра артилерії. Корабель "Совєрен" увійшов до складу флоту в 1489 році, але ми трохи знаємо про його службу до того моменту, як він був переоснащений в 1509 році - він був переозброєний значним комплектом з 14 важких гармат, а також 54 легкими гарматами, в основному вертлюжними гарматами. Він брав участь у морській битві біля Бреста в 1513 році, коли його ім'я згадується серед кораблів, які намагалися взяти на абордаж французький військовий корабель «Марія ля Кордильєр». Після визнання непридатним до подальшої служби на флоті у 1521 році він був залишений нагнітати на своєму причалі на південному березі річки Темза у Вулвічі, де його останки було знайдено у 1912 році.
Характеристики корабля «Совєрен»
Військовий корабель «Совєрен» (1512 р.)
Тип: "Великий корабель" (каракка), спочатку називався Trinity Sovereign ("Трініті Соверен"). Збудований у 1488 році.
Водотоннажність: 800 тонн*
Довжина кіля: близько 125 футів
Ширина палуби: близько 40 футів
Озброєння: 100 гармат (більшість з них вертлюжні гармати та ручна вогнепальна зброя) - 69 гармат у 1509 році
Екіпаж (1513): 700 чоловік (включаючи 400 солдатів і 40 гармат)
Нотатки про службу: Перебудований у 1509 році. Брав участь у морській битві біля Бреста у 1512 році.
* Оголошений непридатним до плавань у 1521 році та виключений зі складу військового флоту
