Радянські діди шокували німців (2 фото + текст)
За часів Другої Світової війни на озброєнні радянської армії було багато реактивних снарядів. Найвідомішими вважалися – М-13, їх встановлювали на "Катюші". Пізніше з'явилися М-20 та М-30, про них і поговоримо.
Десь до середини сорок другого року на озброєння радянської армії надійшли М-20, бойова частина яких була у три з половиною рази потужніша, ніж у М-13. Незабаром на озброєння поставили і М-30 - у шість разів потужніше, ніж М-13.
М-20 з легкістю прикрутили до «Катюші», але через трохи більші розміри ці реактивні снаряди доводилося запускати в один ряд, а не в два, як М-13. А ось під М-30 направляючі ніяк переробити не вдавалося (варто зауважити, що їх таки присобачили до Катюші, але лише 44-го року). Тому для запуску М-30 поставили пускові верстати, з простенькою системою регулювання кута нахилу.
На такий верстат прямо в заводській пакувальній тарі укладали спочатку чотири, а потім і вісім М-30. Залп вироблявся з допомогою звичайної електричної саперної машинки, причому, зазвичай, у ланцюг включали кілька верстатів. Одночасність запуску забезпечувала складання ударних імпульсів, що посилювало ефект, порівняно з окремими пусками.
І ось, через звичайне і цілком зрозуміле небажання кінцевих користувачів читати документацію (якщо точніше, то мануали просто розходилися на самокрутки), на полях битв частенько траплялося таке. Під час підготовки до запуску часто забували прибрати розпірки, що утримують снаряд у дерев'яному ящику (заводській упаковці) під час транспортування. Якщо розпірки не знімали, то вся ця ху#т@ стартувала разом із ящиком, а бували випадки, що й разом із верстатом!
Така конструкція мала розміри приблизно 1,5 на 2 метри, що й призводило до розмов у лавах німців про те, що росіяни зовсім хуелі і стріляють по них сараями!
