Козачий спецназ – пластуни (5 фотографій)

У період Великої Кавказької війни XIX століття ефективно діяв свого роду козачий спецназ - пластуни (від слова пласт, тобто пластом, що лежать) - піші команди і частини Чорноморського, а потім Кубанського козачого війська

Головне завдання пластунів полягало в тому, щоб уберегти станиці від раптового нападу кавказьких горян. З цією метою їм наказувалося вести безперервне спостереження за кордоном з потаємних місць-секретів, залягати своєрідним живим капканом на шляхах можливого проникнення ворога в глиб козацьких земель.

КОМАНДИ ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Однак одним спостереженням зі стаціонарних пунктів завдання пластунів не обмежувалося. У спекотне літо і в сувору зиму вони робили рейди по ворожій землі, патрулювали по обох берегах Кубані, відкривали невідомі стежки в болотах і броди в прикордонній річці, позначали такі місця тільки їм одним відомими мітками, розкривали сліди, своєчасно виявляли підготовку. Вибравши зручний момент, пластуни завдавали, за нинішньою термінологією, "точкові" удари по невеликих загонах горян, які мали намір здійснити розбійницький рейд, знищували їх ватажків, викрадали табуни коней, обмежуючи цим мобільність супротивника.

Спочатку пластуни розташовувалися вздовж лінії невеликими групами, як тоді їх називали, "товариствами" або "батареями". Кожній батареї належала невелика сигнальна гармата, з якої робився тривожний постріл при виявленні ворога, що йде набіг великими силами. У 1842 році до штатних розкладів кінних полків та піших батальйонів Чорноморського козачого війська були включені пластунські команди чисельністю відповідно 60 та 96 осіб кожна. Зброю вони мали сучаснішу, ніж інші козаки, зокрема, першими отримали далекобійні штуцери з примкнутими багнетами. З урахуванням специфіки важкої та повної небезпек служби пластунам було призначено і підвищену в порівнянні з іншими козаками платню.

Бойові традиції та тактика пластунів складалися століттями. У поході вони перебували у передовому розвідувальному дозорі, на привалі – у засідці у бойовій охороні. У польовому зміцненні - у постійному пошуку навколишніми лісами та ущелинами. При цьому пластуни вночі групами від 3 до 10 людей проникали глибоко в прихильність ворога, спостерігали за ним, підслуховували розмови.

Пластуни і одягалися як горяни, причому як найбідніші. Кожен пошук по тіснинах і нетрях ґрунтовно зношував обмундирування. Похідне оздоблення пластуна становили черкеска, пошарпана, вкрита різнобарвними латами; витерта, порижела папаха, як правило, хвацько заломлена на потилицю; чув'яки зі шкіри дикого кабана, щетиною назовні. У руках вірний штуцер із тесаком, на поясі – кинджалів і так звані причиндали: порохівниця, мішечок для куль, жирник-маслянка, шило з рогу дикого козла, казанок. Брали з собою у пошук і ручні гранати (якщо притисне противник, запалювали ґноти і закидали його гранатами, а самі – давай Бог ноги). Іноді екіпірування доповнювали балалайка чи скрипка – розважити себе та товаришів у рідкісні хвилини відпочинку.

Для скритності ведення розвідки пластунам дозволялося носити навіть фарбовану бороду. Багато хто з них знали місцеві прислівники, звичаї та звичаї. У деяких аулах у пластунів були приятелі - кунаки, які повідомляли їм задуми супротивника. Проте відомості, отримані навіть від нерозлучних друзів-кунаків, завжди підлягали ретельній перевірці.

КРАЩІ З КРАЩИХ

Залучалися пластуни й у розблокування обложених ворогом козацьких укріплень. Так було, наприклад, коли горяни чисельністю близько трьох тисяч людей зробили спробу захоплення Кримського зміцнення, розташованого за кордоном на річці Кубані. На допомогу гарнізону отаман Бабич направив 40 пластунів.

Командир загону козаків Крижанівський вирішив відтягнути на себе якомога більше атакуючих. Він розосередив і вкрив пластунів на березі річки за стовбурами дерев, принесених під час весняної повені. Влучний вогонь стрільців завдав ворогу відчутних втрат. Спроби горян у кінному та пішому строю зім'яти жменьку сміливців успіху не принесли. Після двогодинного бою пластуни у взаємодії із гарнізоном зміцнення змусили противника відступити на свою територію.

Під час бойового зіткнення під час розвідувального рейду пластуни майже ніколи не давалися в руки ворогам. Вважалося правилом, що пластун швидше втратить життя, аніж свободу. Вправно вибравши позицію і заздалегідь намітивши шляхи відходу, пластуни у разі переслідування відстрілювалися або мовчки ховалися на місцевості. В обох випадках противник побоювався негайно відкрито атакувати невеликий загін розвідників, знаючи влучність пластунського пострілу та небезпеку засідки. Збивши таким чином "кураж" у переслідувачів, пластуни відходили. Поранених у біді не кидали, загиблих - ховали на місці або по можливості несли із собою.

Досвідчені пластуни були чудовими психологами. Наприклад, вчили молодь, що у розвідці при зустрічі з противником віч-на-віч "навіть найхоробріший з горців не відмовиться трошки злякатися, якщо на нього ніхто не дивитися, якщо не станеться свідків з довгими мовами. Коли мова не йде про здобич, горець любить щоб яскраве сонце світило на його подвиг, щоб на нього дивилися якщо не сорок століть, то сорок земляків, у яких, зрозуміло, сорок мов». Тому в такій ситуації, казали ветерани, горець навряд чи за своєю ініціативою піде на загострення і, швидше за все, ухилиться від зіткнення із озброєним і готовим до бою козаком.

Склалася своєрідна система відбору пластуни. У пластунські команди козаки не призначалися, а вибиралися "старими" з-поміж надійних і перевірених у справі воїнів. Прагнули брати молоде поповнення з перевірених та надійних пластунських династій, у яких секрети бойового та мисливського ремесла передавалися у спадок від дідів та батьків. Пройти прискіпливий відбір могли лише козаки, здатні на важку пластунську службу і окрім природної удалі та відваги, що мають вірне око та тверду руку для стрілянини без промаху.

Особливо жорсткі вимоги висувалися до фізичної підготовки. Пластун мав здатний здійснювати тривалі марші в гірсько-лісистій місцевості, в холод і спеку, ситий і голодний. Обов'язковими вважалися такі якості, як холоднокровність і терплячість, щоб у безпосередній близькості від ворога пролежати багато годин у очереті, чагарнику і траві, нерідко в крижаній воді, на снігу або влітку в хмарах набридливої мошкари, не викривши при цьому своєї присутності нео.

Тактика процесів пластунів повною мірою відповідала поставленим їм завданням, характеру місцевості, особливостям противника. Сучасники визначали її як "вовчий рот і лисий хвіст". У пошуку тилу противника головним вважалося забезпечити скритність своїх міграцій, виявити ворога першими, вміло залучити їх у засідку. У пластунів не затримувалися козаки, які не вміли прибрати за собою власний слід, не освоїли мистецтво безшумного пересування по очеретам та лісовому хмизу. Цінувалися люди, здатні читати сліди і визначати за ними склад учасників набігу, що готується, і напрямок їх руху.

Переправившись на бік супротивника, пластуни зникали. А коли по росистій траві чи сніговому насту за ними тяглися зрадницькі сліди, вміло їх заплутували, хитрували, як старі зайці: рухалися вперед спиною, стрибали на одній нозі, всіляко приховували справжній напрямок руху та чисельність групи.

Природжені мисливці, пластуни вміло застосовували у протистоянні з ворогом багато мисливських правил. Наприклад, "переслідуй з оглядкою".

І НЕ ТІЛЬКИ НА КАВКАЗІ

Визначні якості пластунів послужили Батьківщині як на Кавказі, а й інших театрах військових дій. У Кримській війні (1853-1856 роки) 2-й та 8-й козацькі пластунські батальйони відзначилися у боях під Балаклавою та при обороні Севастополя на легендарному четвертому бастіоні. Пластуни здійснювали вилазки в окопи супротивника, з особливою, властивою тільки їм акуратністю знімали вартових, знищували гармати, а одного разу захопили і за допомогою полонених французів потягли до себе три ворожі мортири. Перебуваючи в дозорах, секретах, у розвідувальному пошуку, пластуни звертали увагу на багато незначних на перший погляд деталі в діяльності ворога. Розкривали нові артилерійські позиції, виявляли ведення робіт з копання тунелів з метою закладання мін під розташуванням російських військ.

Дивлячись на пластунів, командири армійських піхотних полків у Севастополі почали заводити у себе на їхній зразок особливі команди. Відбирали самих хоробрих і кмітливих солдатів, видавали їм рідкісні на той час у регулярних військах штуцера і висилали до нічних дозорів. Солдати переймали у бувалих пластунів їхні лайки, звички і навіть стали наслідувати в одязі.

Відзначились у Севастополі та були нагороджені пластуни Кравченка, Чиж, Білий, Онищенко, брати Сопельняки, Семак. 2-му Кубанському пластунському батальйону завітали Георгіївський прапор з написом "За зразкову відмінність при обороні Севастополя 1854 і 1855 років", 8-му батальйону - Георгіївський прапор з написом "За відмінність при взятті фортеці Анапи 12 червня 1854 та 1855 років”.

Брали участь пластунські частини у російсько-турецьких, російсько-перській, російсько-польській та російсько-японській війнах. Двадцять чотири пластунські батальйони билися на фронтах Першої світової війни. На Кавказькому фронті розвідгрупи пластунів проникли до Месопотамії (на території нинішнього Іраку), де встановили контакт із передовими частинами союзних Росії британських військ. У цій війні в кінних козацьких полках змінилося два склади, у пластунських батальйонах - три...

У Великій Вітчизняній війні назву "пластунські" за традицією мали деякі козацькі батальйони, полки та Краснодарська пластунська стрілецька дивізія.

Очевидно, в наші дні з метою наступності традицій варто було б подумати про присвоєння частинам спецназу почесного найменування, що відзначилися, "пластунські".