Грозный шпиц прогнал медведя

Пиляд... Мимохідь глянув, прочитав «брудний шприц». Коли вже той клятий Т9 — у голові...

Так це барибал, наймирніші ведмеді. З давніх-давен — поодинокі випадки нападу, та й то, мабуть, їх умовляти треба було.

Згадав свої вовчі корені)

От собака! Може, й загриз клишоногого, коли догнав :)

Шпиці — це хаскі.

А шпіц потім повернувся?

«Переслідував клишоногого якийсь час». Мабуть, до ведмежого обіду.

Мишко, не бійся, він просто пограється.

Звір!

Звірюка!

Померанці дуже кмітливі та з вираженими сторожовими нахилами, звідси їхня «гавкучість» — вони працюють як сигналізація. Тому хоч ведмідь, хоч слон — розмір не має значення. Ведмідь тварина обережна, у нього інстинкт — без потреби у відкриту конфронтацію не вступати, простіше втекти.

Шпиці просто не розуміють, що вони маленькі)

Тут би й я злякався...

Я знаю... все одно — чіткий охоронець!

Згадався випадок:
Три миші зібралися випити.
Перша: — Давайте вип’ємо по одній і потанцюємо.
Друга: — Давайте вип’ємо по дві і заспіваємо.
Третя: — Давайте вип’ємо по три і підемо бити морду коту.

Шпіц у душі — лев!

Собаки — дуже територіальні тварини. Мій таксик дуже спокійний і жодного разу не агресивний. Якщо на вулиці собака на нього гарчить або гавкає — краще обійде її спокійно, не наближаючись, і у відповідь не гавкатиме. Але на дачі чітко охороняє периметр. Лежить на ґанку і оглядає околиці, якщо бачить, що хтось підходить до хвіртки — з гарчанням і басовитим гавкотом кидається проганяти. Приблизно так само й у місті, якщо чужий заходить у квартиру. Варто вийти за поріг — зовсім інший пес, саме спокій. Але на своїй території — просто тигр якийсь. Тут приблизно та сама історія.

У знайомого була такса, яка взимку чи навесні могла облаяти насмерть бабусь чи тіток у шубах із хутряним коміром — ні зупинити, ні втримати, ніякої можливості.

Теж згадав випадок. У тітки дружини був кіт — здоровенний, рудий, але ласкавий. Якось у гості прийшла подруга в лисячій (!) шапці. Той на шапку накинувся, затягнув на шафу і почав дерти. Ледь відірвали, він аж гарчав. Шапку списали.

Такса теж була активна, якби не зріст — точно б розірвала на шматки.

У собак характери бувають різні. Але багато чого (не все) можна скоригувати вихованням.

Коли я ще навчався в інституті, у мого друга була ротвейлерка. Сувора псина. Чуть слабину даси — залиже до смерті. З розваг у неї було — тричі на день прогулянка на повідку та ввечері побігати з такими ж на хокейному майданчику. Там штук п’ять собак, знайомих із дитинства, тож без бійок. На охорону квартири не зважала. Але основи виховання я прищепив — команди виконувала. Якось поїхали ми з її господарями на дачу. Приїхали вночі, поїли й спати. Вранці чую — скавчить, треба в туалет. Вийшла й сіла, ніби: «Нічого собі, все зелене, тихо, пташки співають, ящірки бігають». Пройшлася — собачих міток немає. Ув’язав її біля входу в тіньку, розібралася куди й що. І з того моменту почала реагувати на людей за парканом — без злості, просто сигналізувала. А коли пішли на ставок… Там за дачами поле, тоді ще корови паслися, і ставок із карасями та ротанами. Сіли «рибалити», а їй кажемо — гуляй. Бігала недалеко, потім віддали команду — і втекла за горизонт. Хвилин 40 носилася, прибігла, попила води зі ставка та знову побігла. Години три бігала. А коли повернулися — чітко охороняла периметр. І вдома теж — по її реакції можна було зрозуміти, хто проходить повз двері: чужий чи свій.