Очень благодарный мальчик

Як зворушливо.
Щиро сподіваюся, що дитині прищепили дисципліну водіння, щоб нам не довелося читати пост на кшталт: "підліток з дівчиною розбився на пітбайку".

У дитинстві всі захоплювались двоколісними "кіньми".
Після велосипеда — це була наступна сходинка.
Якось мій дідусь (царство йому небесне) спитав:
"Чого ти так хочеш ганяти на цих гарчливих мопедах і мотоциклах? Машиною ж краще!"
Я сказав, що на мотоциклі почуваюся впевненіше, ніж за кермом авто (і це була правда, водити машину я ще не вмів як слід — здавалась велика, неповоротка, габарити не відчував).
Тоді дід глянув на мене й каже:
"Дивно… Дивно, що ти на двох колесах почуваєшся впевненіше, ніж на чотирьох."
Я задумався.
Зрештою, свого мопеда чи мотоцикла у мене так і не було.
Інколи катався на сусідських.
Але зараз жодного разу не пошкодував. Живий залишився!
І дідусю досі вдячний за ті слова.

Стільки негативних коментарів…
І що мотоцикл — поганий подарунок, і що хлопчику плакати не "по поняттях", і що сім’я хоче його позбутись…
Ви що, сусіди цієї родини? Знаєте, де і за яких умов він кататиметься?
Ви ніколи не плакали від щастя?
Ви не хочете дарувати своїм дітям бажані подарунки, щоб вони були щасливі?

У мене в його віці, в середині 90-х, був мотоцикл "Мінськ".
Я теж був щасливий, коли мені дозволяли на ньому з’їздити в магазин чи на річку.
Це не був мій мотоцикл (занадто дорогий подарунок на ті часи у Брянській області), він належав дядькові.
І дядько, перш ніж дозволити мені самостійно їздити, вчив мене на ньому.
І нічого — навчився. Шолом вдягнув — і поїхав.
Не ганяв, бо знав: якщо побачать і "настучать", більше не дозволять.
А мені дуже хотілося тоді подорослішати і вже порулити важкою "Явою".
І я, типу, живий-здоровий, падав, жодної кістки не зламав.
Бо, до речі, мене ще й правильно падати навчили.

Так чого ви вирішили, що цей підліток обов’язково розіб’ється, і що це поганий подарунок?
Може він буде кататись по рівному полю на ранчо під наглядом дорослих?
Взагалі-то вбитися можна й на скейті чи велосипеді — достатньо розігнатися й невдало впасти головою.
У нас в армії один солдат фарбу випив, щоб у санчастину потрапити і від тягот служби відпочити.
Але помер ще дорогою туди.
Бо якщо ти достатньо ідіот — мотоцикл тобі й не потрібен, знайдеш спосіб “приклеїти ласти” і без нього.

От прямо зараз такі хлопчики пердять у мене під вікнами.

У нас теж дурнуваті малолітки ганяють по центральних вулицях на цих "перделках".
І на заднє колесо встають, і на інших учасників руху їм байдуже.
Дивують дві речі:
Жодної реакції від поліції — містечко маленьке, дізнатись, чиї це "песдюки", як два пальці об асфальт.
Жодної реакції від батьків цих "песдюків" — мабуть, їм діти набридли, і їм начхати, що з такими покатушками ті швидко знайдуть свій останній ухаб.

Судячи з реакції хлопця, цей подарунок для нього справді цінний.
Будемо сподіватися, що не для гонок по дорогах загального користування.

А ти що, дорогу переходиш у броніку й касці? З дому виходиш з набором виживальника? Яке "все"???
Смартфон дарують — то взагалі смерть, бо тільки в нього й туплять.
А в навушниках — перед поїздами ходять.
А на мотоциклі увага зростає до 80-го левела!
А кілька десятків ідіотів — це не аргумент, їх процентно небагато серед власників таких ТЗ.

Дивлюсь, коментів від дурнів повно.
Ви коли дитину на єдиноборства віддаєте — норм, хоч там травми через раз.
На атлетику — теж можна зламатись, але норм.
На хокей — каліцтва можливі, але норм.
А от мотоцикл — одразу "хруст", батьки дебіли, "зайві діти" і т.д.

Та краще нехай зараз привчається до техніки, ніж потім купить собі байк сам і розіб’ється!
Батьки правильно роблять, що дають доступ до техніки вже зараз, а не тримають у скляній банці!

Я можу собі дозволити, але ніколи не подарую сину таку іграшку. Я не вбивця своїх дітей.
Нехай сам купує, хоча я буду проти.

Че вы докопались до ребенка нормально воспитали его если вы знаете английский он говорит сенк ю тоесть спасибо за пластмассовую игрушку что вам еще нужно?

Аж пилинка в око залетіла… Дуже!

Треба було з штовхача заводити…