Тарас Шевченко: його значення для України й українців
Шевченко вважав себе кобзарем – відповідно назвавши і свою головну збірку „Кобзар», тобто людиною, яка в українській середньовічній історії кликала народ до бою.
У самодержавній Росії кріпак, тобто раб, міг стати найбільше «лялькою» в поміщицьких чи придворних театрах, а серед російських діячів 19 ст. вихідців із кріпаків не було майже взагалі.
У березні 1847 року Кирило-Мефодіївське братство було викрите. Це сталося за доносом провокатора – сина російського жандармського офіцера. Найтяжчої кари зазнав Шевченко. За особистим розпорядженням царя він був відправлений рядовим до Оренбурзького окремого корпусу під «найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». Після повернення Шевченко своїм коштом видав власноруч написаний «Буквар» для початкового навчання грамоти дорослих українців рідною мовою.
Між рабством і боротьбою Шевченко незмінно обирає боротьбу. Шевченкова творчість надзвичайно бунтарська й антиавторитарна. Російські царі, перед якими плазувала навколішки вся імперія, для нього лише «ведмеді» й «кабани годовані».
«Ревіли гармати» і козаки, які «вміють панувати» – улюблені теми Шевченка. Не менший Шевченків пафос спрямовано проти земляків – зрадників України: «рабів з кокардою на лобі», «лакеїв в золотій оздобі», «свинопасів» і «фарисеїв», «няньок отечества чужого».
Картина Тараса Шевченка «Селянська родина»
За самий зв’язок із поетом можна було втратити все. Це, зокрема, сталося з керівником головного в імперії Московського залізничного вокзалу в Петербурзі Миколою Миклухою. Він був нащадком запорожця, який першим видерся на стіни турецької фортеці Очаків під час штурму 1788 року, за що отримав дворянський титул. Лише за те, що Миклуха надіслав Шевченкові в заслання 150 рублів, його було звільнено з роботи й ледь не заарештовано, а невдовзі він помер. З університету за український патріотизм батька та його зв’язки із Шевченком було вигнано сина Миклухи – Миколу Миклуху-Маклая, який у 18-літньому віці назавжди залишив Російську імперію і став всесвітньовідомим мандрівником.
Через Шевченкову архетиповість радянський режим так і не ризикнув за все своє існування викреслити його з історії, як це було зроблено із сотнями інших українських діячів. Хоча радянська школа намагалася виховати відразу до творчості Шевченка, представляючи його п’яним мужиком у кудлатій шапці, це лишилося дрібним уколом.
Для партії та, головне, для самих українців було зрозуміло, що якщо на стіні не буде портрета Шевченка – то ця країна вже не буде сприйматися українцями як українська. З усіма відповідними наслідками.
Про розуміння важливості Шевченка може свідчити те, що до спроб атак на нього долучилися не лише російьска пропаганда, але й сам Путін. Ще 2004 року під час візиту до України напередодні президентських виборів у виступі по трьох українських каналах, який дивилися понад 60% аудиторії, Путін заявив:
– Ще в студентські роки намагався читати «Кобзаря», але єдине, що я запам’ятав, і то, тому що це, вочевидь, дуже відповідало тоді моєму настрою. Вірш такий:
«І день iде, i нiч iде,
І голову схопивши в руки,
Дивуюся, чому не йде
Апостол правди i науки…»
Я пам’ятаю, прочитав і думаю: от як, до речі. Я думав, що я такий бельбас, нічого мені в голову не йде, виявляється, і великі люди, яких ми всі любимо, пам’ятаємо, поважаємо і цінуємо, мали такі ж почуття і переживання.
Просто в школі КДБ не вчили, що Апостолом правди і науки християни називають Ісуса Христа, на пришестя якого чекають…
Картина Тараса Шевченка «Розп’яття»
Шевченко стверджував, що українська пісня «без золота, без каменю, без хитрої мови, а голосна та правдива, як Господа слово». Тарас Шевченко слідом за поетом Іваном Котляревським (1769-1838 рр.) зробив еталон української літературної мови з розмовної народної мови. Доти українська літературна мова була перенасичена церковнослов’янізмами. Котляревський у 1794-98 рр. написав живою мовою твір «Енеїда» за мотивами довньоримської літератури й історії запорізьких козаків, які після руйнyвання Запорізької Січі створили нову Січ за Дунаєм. Жива мова утвердилася в українській літературі на кілька десятиліть раніше, ніж це сталося в російській літературі, також перенасиченій церковнослов’янізмами.
Картина Юрія Шаповала «Григорович проти…»
Слово Шевченка, самоука і кріпака у другому поколінні, онука гайдамака, стало набагато сильнішим, ніж слова царів імперії.
Олександр ПАЛІЙ
